Сину моєму вже п’ятдесят років стукнуло, а розум все до нього не приходить. Я вже й піти на той світ не можу, бо ж бачу, куди він свою долю пускає. Ой, не цього я чекала, не цього я хотіла на старості років. Чого ж то так Бог дає?
Мій Михайлик одружився далеко від дому без мого відома… Думав, що не знати, яку принцесу собі взяв… Йому вже було тридцять п’ять років, коли він зійшовся з Лілею, вона молодша від нього на десять років, гарна і квартира є. Жила вона з бабусею і десь натрапила на мого синочка.
І так у них все закрутилося та завертілося, що вже й при надії вона. Син приїхав і вже мене перед фактом поставив, що одружився.
– Що ж ти наробив, – кажу я йому, – Ти нічого про дівчину не знаєш, ні яка вона, ні які батьки, а вже отак швидко й до діла взялися? Щось тут не чисто…
Я як у воду дивилася – почала вона моїм Михайликом крутити. Він на роботу, а вона з іншими гуляє і знову каже, що при надії від Михайла.
Старшого онука я признаю, але от молодша онука – то не наша! Чого я так кажу?
Якось прийшов Михайло з роботи, а його друг зі спальні виходить! Тут він не витримав і поїхав додому.
Довго в себе не приходив, гульбанив…
– Я ж тобі, сину, казала, що треба придивитися до жінки, а ти одразу дітей робити! Діти ж нічого не винні! Тепер вертайся і онука мені вези! Я не дам дитині в такої матері пропадати!
Так син і зробив, але привіз мені обох онуків:
– Мамо, – каже, – Івасик вчепився в сестру і плакав, не хотів пускати… Мусив обох брати…
Ну вже… Хай буде, головне, що мого онучка з лап гультяйки вирвала! А вона думаєте, що робить? Пустилася берега і знову від когось дитя привела та приїхала до нас!
– Ти чого, – питаю її, – приїхала? Сама не живеш і дітям жити нормально не даєш! Ти яка для них мати? Йди геть!
Вона більше й не приїздить. Діти виросли, вже підлітки в школу ходять та інколи до матері їздять, але не надовго, бо ж вона вже геть не розуміє для чого живе на цьому світі.
І всі ці роки мій Михасик не знав де себе й прихистити та притулити… Жінок таких, як би він хотів нема, а ж чоловікові жінки треба. От він і до іншої пішов. Я її називаю Ліля-два в погіршеному варіанті.
Марина була одружена в місті за чоловіка дуже хорошого, пилинки з неї здував та все виконував. Але тільки чоловік на заробітки, як Марина нудиться і давай компанії до себе в нову квартиру запрошувати, а там і чоловіки, і подруги.
Якось вернувся її чоловік раніше часу, як і застав у неї іншого чоловіка. Не довго церемонився і з хати її геть.
А вона ж яка? Робити нічого не хоче, а в місті треба й за житло платити і їсти щось. Трохи там трималася, але скоро залишилася без друзів і прихистку та отака пошарпана й приїхала в батьківську хату.
І ось тут далі взялася за своє – гуляє і веселиться з усіма, хто гроші має. А мій Михайлик грошей не має, але готовий на ній одружитися!
Що я плачу, що я пишу заяви в міліцію, в сільраду, але хто мені допоможе? А я вже сили не маю, аби отак встати і провчити ту жінку! Вона ж його на дно потягне! А йому ж дітей ще на ноги ставити, вчити, женити.
Отаку маю долю від Бога, хоч молюся і прошу за щораз… Як мені ту біду відвести від свого сина? Чому він в такому вже віці й не розуміє нічого?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота(спеціально для intermarium.news).
