Старший син моєї мами з нами не жив ніколи. Та й мама про нього не згадувала, ото хіба після свят яких подарунок занесе, з тих, що мені не підійшли. А як дорослими ми вже були, то й не знались. Однак, мама таки згадала про того свого сина от тільки я проти того, що вона оце надумала.
Ігор, старший син моєї матері. Ми з батьком його не знали, навіть, адже жив він у своєї бабусі завжди, маминої мами.
Взагалі, усі рідня моєї матері відмовилась від неї, як тільки вона за тата вийшла мого. Бачте, вони не схвалювали того, що мама сина рідного, на пасинка поміняла. Однак, мама не зважала. Хоч я і знав, що вона мені не рідна, але й досі вважаю її своєю мамою.
Я пам’ятаю сцени і неприємні розмови які відбувались у мами із батьками. ті не раз приїздили, аби її забрати, до совісті закликали, Ігорем їй попрікали, однак, мама не йшла у них на поводу.
Жили ми усі в маминій квартирі. Гарна чотирикімнатна. професорська. Перший чоловік мамин був значно старшим від неї, професор, викладач. От від нього ота розкіш нам і залишилась.
звісно. ми всі згнали про Ігореве існування, але ні я ні тато з ним не перетинались, ото лиш мама після свят могла обрати з тих подарунків, що мені не підійшли, якийсь і відвезти своєму сину. Власне, на цьому наше спілкування з ним і закінчувалось.
Нині мені за сорок. все життя я прожив у нашій квартирі. Тут і мої діти ростуть. Мама ж уже літня жінка зі слабким здоров’ям.
З віком люди міняються, от і мама моя змінилась. Із тихої, розсудливої і люблячої, вона раптом перетворилась на незнайомку. Тата давно немає і мені здається, що разом із ним і мама моя пішла, бо оцю пані я не знаю.
Мало того, що вона з появою онуків припинила працювати, хоча ще ж мала здоров’я. так ще й по дому від неї ніякої помочі немає. Моя жінка мусить усьому давати лад сама, а мама вмила руки просто. Бачте. вона стара і немічна і на неї розраховувати ні в приготуванні їжі, ні в поповнені бюджету сімейного, уже не треба.
Ну, якось ми мирились із такою її дивною позицією, але ж остання заява ну ні в які ворота. Мама прийшла і принесла нам папірець згідно якого половина нашої квартири належить її сину Ігорю.
— Це те, що його за законом, від батька залишилось. – каже мама, – Але я вас попереджаю, що у свій заповіт його також вписала. Тож, більша частина цього житла його буде.
Знаєте, ми з жінкою просто сіли. Я ж був впевненим у тому, що ця квартира моя буде. а тут такі новини.
Стали ми маму просити не робити такої помилки, а вона повторює, що так буде справедливо. Мовляв. вона свого часу з ним повелась не гарно, то тепер спокутує свій гріх.
От як нам тепер бути? Як вона так може зі своїм сином? Нам на вулицю тепер, чи як?
25,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
