fbpx
Історії з життя
Стосунки вони так і не оформили офіційно. Донька тараторила: “Ти як завжди в прольоті, тобі нічого не дістанеться – ні дача, ні машина”. Вона щиро не розуміла доньку

Їй було вже за шістдесят. І треба ж було, закохалася. Друзі, подруги, донька, родичі навперебій умовляли: “На старості років. Ти поглянь у дзеркало”. Прикро, бо навіть не було цього шаблонного “ти вже не дівчинка”.

І чому це, коли щасливі двоє, усім довкола є до того діло? Вона бачила скрізь лиця, які просто відкритим текстом твердили їй у потилицю “бабка”. А вона тільки безглуздо усміхалася і безпорадно твердила “кохаю я його”.

Остання любов від Бога чи нечистого? Він був молодший на десяток років. Звісно, гризли сумніви, які наростали, як лавина, накручені розмовами родичів. Втім, вони завжди були невдоволені її вибором. “І що ти в ньому знайшла?” – Трималося ще з її молодих років. Нарешті, вона прийняла рішення, “не дівчинка вже”, і пірнула в кохання, як у вир, з головою. Та й як тут не закохатися, говорив він ласкаві, палкі промови.

Роман-вогонь, таких почуттів вона й у молоді роки не відчувала. І все було в них гладко та палко. “Нехай заздрять,” – вирішила вона про рідню і затикала вуха від їх буркотіння.

Ні, по ресторанах вони не ходили, але був він якийсь надійний, чоловіче плече, на яке можна спертися, такого і в молодості не було. “А що таке молодість?” – Роздумувала вона, в душі їй було не більше вісімнадцяти. Вона б зараз із задоволенням пострибала у класики нарівні з першокласниками, але статус не дозволяв. Ось ці умовності і псують життя.

Юра був удівцем, як і вона, ніколи не заводив мову про свою колишню дружину, беріг її почуття. Обоє вони були з тягарем минулого. А вона весь час поринала з головою у свої спогади і тягла цей важкий, непотрібний шлейф за собою. Її Юрчик вислуховував мовчки, з сумною усмішкою та розумінням. Вона знала, що Юрчик тепер її та тільки її, адже жінки власниці. Це почуття заспокоювало, давало впевненості у житті. Але не було бажання прив’язати до себе. Досвід допомагав зрозуміти, будь-якій людині необхідний особистий простір.

Але досвід досвідом, а вона завжди відчувала тугу, коли його не було поруч, ніби чогось не вистачало, щоб серце билося рівно і вільно дихалося. Ніколи вона не помічала за собою таких почуттів.

Дивна річ, курортами не їздили, занурювалися в побут з головою, але це не дратувало, не обтяжувало. Ось цей тягар минулого і давав досвід спілкування сьогодні. Вони знали, що побут приглушує з часом усю палкість почуттів, але це не в їхньому випадку. Усе робили по дому разом. Він узяв на себе чоловічу частину, а до її обов’язків входило, втім, готувати, прати та прибирати оселю допомагав Юрчик.

Вона могла зайнятися собою зі спокійною совістю. Над своїми болячками вони тільки кепкували, сміючись від душі, як діти. Він весь час ставив собі запитання: “І чому ми раніше не зустрілися?” Вона жартувала: “Рано було, час не настав. Може ти тоді б і пройшов мимо і не глянув у мій бік”.

Прийшов він у дім не один, а з собакою, згадкою від дружини, яка не чула в ній душі. І їй також полюбилася Єва, найдобріша з собак, а також у віці. Вона часто жартувала: “Ну що, Єво, разом доживатимемо свій вік?” Собаня терлася мордочкою об ноги і тоненько скулила. “Це вона тебе визнала”, – констатував Юрко.

Жили, як у казці, не було жінки ще щасливішої на світі. Але казка колись закінчується. Занедужав її Юрчик коханий. Танув на очах. Вона ганяла з каструльками між домом та лікарнею. Почорніла, спала з лиця. Юрко тільки сумно посміхався, розгладжуючи зморшки, і цілуючи її руки. Вона дивилася на нього і не могла надивитись, ніби хотіла увібрати в себе назавжди його милі, дорогі серцю риси.

Одного похмурого дня її перехопив лікар у вестибюлі, сказавши: “Більше вам ходити не доведеться.” Вона нерозуміючи поглянула на нього і раптом, зойкнувши, осіла. Вперше вона дізналася де знаходиться душа.

Стосунки вони так і не оформили офіційно. Донька тараторила: “Ти як завжди в прольоті, тобі нічого не дістанеться – ні дача, ні машина”. Вона щиро не розуміла доньку, адже її життя летить шкереберть, яка дача, машина? Тільки його єдиний син нічого не говорив, допоміг із прощанням з батьком.

Він щиро співпереживав їй, адже бачив, як розцвів батько вперше після втрати мами. Мудрий син відсторонився, вирішив не заважати їхньому щастю, такому простому і величезному.

Звичайно, почуття ревнощів кололо маленькими голочками, але відколи не стало матері минуло вже дуже багато часу. Та й батько має право на щастя, востаннє. Юрко приховував, що в нього є проблеми. Вона не могла прийняти: “Ох, якби вона знала, все було б по-іншому!” Син заспокоював: “Тітко Олю, приїжджайте до нас у будь-який час. Ми з дружиною вам будемо раді”. “Спасибі, синку” – вирвалося якось само собою. Їй було дороге все від Юрчика.

Зі спадщини вона попросила залишити їй тільки Єву. Син не міг відмовити у проханні цієї жінки. “Ну, що, Єво, будемо доживати свій вік удвох?” – гірко пожартувала вона. Собака встав на задні лапи і облизав її мокре від сліз обличчя, ніби Юрчик її заповів Єві подбати про його кохану Олечку. І хто знає яке кохання сильніше-перше чи останнє, коли ви знаходитесь на краю?

Lana Prazdnуk.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page