Світлана, побачивши дві яскраві смужки, відчула, як волосся на голові заворушилося і піднялося дибки: їй 52, не заміжня, а тут таке. Рішення визріло миттєво. Ранком поїхала до доньки в село:
– Галю, маю до тебе справу.
Галя вдалася не в матір.
Світлана – та діяльна, заповзятлива. Рано овдовіла, заміж більше не виходила, обравши вільне життя.
Опинившись у потрібний час у потрібному місці, відкрила у 45 свою справу: косметологічний салон. Бізнес добре пішов, слава Богу! Дочку, Галиночку, виростила.
Хоч і сама, та дала донечці все, що треба: і увагу, і любов, і завжди нові одяг-взуття, і освіту вищу.
Правда, хотіла Світлана, щоб Галя юристом стала, бо це перспективно і заробіток завжди дає така професія на рівні. Але дочка обрала освітянський шлях, філологію, стала вчителькою української мови і літератури.
Вийшла заміж за свого Славка – і в село з ним, де зятеві від діда-баби у спадок будинок зостався. Вони там лад навели, ремонт зробили. Та й живуть тихенько. Галя у школі працює, у Славка – магазин автозапчастин на ринку у райцентрі.
Так, Галя не в матір пішла. Галина ніколи не мала хисту до підприємництва.
В університеті, на третьому курсі, зустрілись вони з Славком, обоє аж схожі один на одного, немов брат і сестра: чорняві, спокійні, чисті.
Одружилися без всіляких гучних гулянь і поїхали собі в село, у Славків будинок ремонт робити й жити-поживати у злагоді.
От тільки п’ять років вже минуло з дня весілля, а діточок, таких бажаних, Господь ніяк не посилає.
Субота, ранок, Галя вийшла за звичкою на траві зеленій босоніж постояти – а тут мати різко гальмує машину, паркується, влітає у двір.
Та поїздка на конференцію косметологів у Прагу – і де вона взялася на Світланину голову?
Після заходів і фуршету, пішла прогулятися прекрасним містом…
Стояла на мосту, милувалася Влтавою у вечірніх вогнях…
А потім зустріла його. Не розуміли одне одного, але посмішка і погляди і мовчання, вони такі чарівні у вечірніх міських вогнях незнайомого міста.
Думала, то буде просто пригода, а воно он чим завершилось.
На кухні за ранковою кавою Світлана все дочці як на сповіді виклала.
– Галю, прошу, – дивилась у душу донці. – Я ж допомагати буду, найкращою бабусею стану! Я і з Славком сама можу поговорити, якщо хочеш…
Через дев’ять місяців стала Галина щасливою мамою, а Світлана бабусею для маленької, такої схожої на Світлану дівчинки.
А через два роки Сталось диво на яке спеціалісти просили і не розраховувати ніколи Галю і Славка: Галя відчула, що при надії..
З’явився у Віри братик, Ярославчик.
Так і ростуть разом.
Кожної нагоди, на всі вихідні і свята мчить Світлана до дочки і зятя в село.
Дивиться на онучат, і радіє, і водночас сльози ковтає мовчазні. І щаслива – і гірке те щастя на смак, наче полин… Але ж її вибір, свідомий.
В неї – вік, бізнес, мужчина ось три місяці, як з’явився. Позитивний, добрий. З таким і старіти вже можна, заспокоїтися.
Дивиться на малечу Світлана, мовчить. Пообіцяла ж Галині і Славку, що Віра для неї назавжди – онука…
Так правильно, так сама вирішила, коли ті смужечки яскраві побачила…
“Можливо, тільки тоді Галю попрошу сказати Вірочці правду, коли йти з цього світу буду – іноді ні-ні, та й подумається Світлані. – Можливо, тільки тоді…”
Автор – Альона Мірошниченко.
Головна картинка – intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
