Я ніколи не належала до тих жінок, які тільки й думають, що про шлюб. До 29 років я встигла посісти гарну посаду, купити квартиру, побувати в 6 країнах… Але навіть з таким насиченим життям, недавно мені захотілося створити сім’ю і подумати про дітей від свого коханого чоловіка.
Стосунки у нас тривали досить довго – зустрічалися 6 років, 2 з них жили разом. Ще до того як ми з’їхалися, я ставила своєму хлопцеві питання: «Яким ти бачиш наше майбутнє?», І відповідь мене влаштовувала: він сказав, що хотів би коли-небудь зі мною розписатися, і завести малюка. Але час минав, а ніяких рішучих дій з його боку я не спостерігала…
Він часто говорив про те, що кохає мене, що йому добре зі мною, і хвалився моїми успіхами перед друзями, але робити пропозицію не поспішав. Його хвилювало лише фінансове благополуччя і кар’єрний ріст. Я, звичайно ж, заохочувала інтереси свого коханого, але все ж мені хотілося і так званого «простого жіночого щастя»… Коли набридло чекати ініціативи від свого чоловіка, то я запитала прямо: «Збираєшся зі мною одружитися, чи ні?». Він сказав, що ми вже про це говорили, і коли-небудь ми з ним обов’язково узаконимо наші стосунки, але не в найближчі кілька років.
Зрозумівши, що мені просто вішають локшину на вуха і тягнуть час, я вирішила взяти ситуацію в свої руки. Єдине, що я зробила – це без попередження з’їхала від нього за порадою подруги. Коли мій коханий прийшов з роботи додому, і не побачив там моїх речей – злякався, і поспішив надзвонювати мені сто разі у хвилину. Як не дивно, після мого відходу він був налаштований до конструктивного діалогу, і вже погодився переглянути своє ставлення до шлюбу. Ми прожили окремо 2 тижні, періодично зустрічаючись на нейтральній території. За цей час він вислухав всі мої аргументи на користь шлюбу, я сказала, що без штампа в паспорті до нього не повернуся, і в кінцевому підсумку він погодився з тим, що пора б нам перейти на наступний рівень…
Власне, я не виставляла своєму хлопцеві ніяких ультиматумів, і не просила його одружитися зі мною, а лише сказала, що ми зустрічаємося вже дуже багато часу, мені вже майже 30 років, і я хочу сім’ю і дітей… Я дала йому право вибору: «Якщо ти не бачиш майбутнього зі мною – відпусти мене, щоб я змогла знайти чоловіка, якому також, як і мені, буде потрібна родина». Він не захотів розривати стосунки, і вирішив зробити те, що за його словами і так збирався коли-небудь зробити – відсвяткувати весілля.
Мої батьки дуже зраділи тому, що ми нарешті вирішили узаконити свої стосунки. А ось зі свекрухою виникли проблеми: вона знала, що він в найближчі кілька років її син не хотів вступати в шлюб, і тому навіть на весілля до нас спочатку приходити не хотіла.
Зараз ця жінка каже, що я одружила її сина на собі, і боїться, що я зроблю з чоловіка маріонетку, а то, що він 6 років не міг зважитися, і зробити мені пропозицію – її не хвилює. Невже така поведінка матері чоловіка – норма? Я чекаю від неї не любові, а хоча б поваги. До розпису вона ставилася до мене нормально, а зараз таке відчуття, що просто ревнує чоловіка до мене…
Фото ілюстративне.
