Вона була завжди з такими міцно стуленими губами, що мені здавалося, вона спеціально тамує за ними слова, які з мене мокрого місця не залишать.
Про ніяку підтримку з боку неї і свекра й мови не було, бо вони заявила ще на сватанні, що вони люди скромні і ніякими грошима не планують не те, що нам помагати, але й давати як подарунок:
– Ви молоді і повні сил, тому ще грошей заробите, а ми маємо думати про те, яку старість зустрінемо.
На хвилиночку, їм тоді було десь по сорок п’ять років, тому про яку старість вони говорили?
Допроситися посидіти з дітьми, щоб бодай полікувати один зуб – це було неможливо.
– Ви дітей на світ для себе приводили, а я цього тижня занята, тому не можу нічим допомогти.
Знаєте, моя мама мала їхати сімдесят кілометрів аби я могла піти вирішити свої питання, бо свекруха не мала змоги це зробити. Коли жила за десять хвилин їзди від нас!
І чи хотіла вона мені якнайкращого, коли так виховала свого сина, що він не брався ні за холодну воду, а все я мала йому приготувати, поставити і прибрати?
Коли я принципово нічого для нього не робила, бо вимучувалася з дитиною, то він влаштовував сцени, мовляв, неприбрано, їсти нічого і навіщо йому така дружина потрібна?
Не знаю, як я дотягла до того моменту, коли можна було малюка віддати в садок і піти на роботу. З одного боку стало легше мені дихати, від людей перестала сахатися, але всі мої домашні обов’язки нікуди не ділися, а мені теж хотілося після роботи піти з дівчатами на каву, а не бігти в садок, бо вихователька вже тричі телефонувала, далі в магазин з малим, а тоді вже з торбами і з дитиною на руках додому.
А тут ще й чоловік з порога, що він вже прийшов, а в хаті їсти нічого і його ніхто не зустрічає, крім розкиданих іграшок і шару пилюки.
Я тоді вже не витримала і якогось дня сказала, щоб йшов туди, де наварено, без іграшок і пилюки.
Олексій гримнув дверима і підняв куряву в хаті, я ж врізала кусень хліба, помастила майонезом і поклала на нього ковбасу, сир, помідор і прикрила ще одним шматком. Смакота. От і вся вечеря, бо малому заллю молоком пластівці, а чоловік повечеряє в свекрухи.
В спокої і тиші провела кілька годин, поки в дверях не заскреготав ключ.
Чесно, засмутилася.
На порозі стояла свекруха. А за нею виглядав винувато чоловік.
– Катю, запар нам кави, я тортик принесла, – сказала вона і ми пішли на кухню.
Я чула з кімнати незвичний шурхіт, а далі чоловік прийшов на кухню і почав мене питати де пилосос і ганчірка. Я аж поперхнулася, мало на той світ не пішла від такого здивування!
Далі чоловік прийшов на кухню і сам почав готувати собі яєчню з ковбасою.
На мій ошелешений погляд відповіла свекруха:
– Катю, я пояснила Олексієві, що раз ви обоє працюєте на роботі, то обоє маєте працювати і вдома, бо інакше не буде ніякого толку. А як він хоче корчити з себе принца, то хай дає тобі золоті зливки, а не дванадцять тисяч зарплати. Ми його з батьком до себе не приймемо і це ми йому сказали.
Я тільки головою кивала, а потім свекруха встала і пішла до онука в кімнату, оглянула все і сказала, що не така вже я й погана господиня, якщо у мене штори на всіх петельках і тільки пів раковини з посудом.
– На добраніч, мамо, – сказала я їй на прощання, а вона мене обняла і сказала, що дуже рада, що я роблю її сина щасливим і взагалі, подарувала їм онука.
Тепер сиджу така в чистій квартирі, де іграшки прибрані і дитина вже спить, і думаю – як же мені пощастило зі свекрухою.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
