fbpx
Історії з життя
Син дивиться на мене в усі очі здивовано. Бачте, він не очікував, що я відмовлю. У них так гарно усе склалось, уже плани, речі збирають, а тут я я усе зіпсувала. “Мамо, ти хоч про онуків своїх подумай” – почав одразу.

Син дивиться на мене в усі очі здивовано. Бачте, він не очікував, що я відмовлю. У них так гарно усе склалось, уже плани, речі збирають, а тут я я усе зіпсувала. “Мамо, ти хоч про онуків своїх подумай” – почав одразу.

Мій син одружений чоловік, уже вони 15 років у шлюбі із невісткою моєю. Довго жили для себе, спочатку мріяли про окреме житло, навіть гроші збирали, але зрозуміли, що не потягнуть.

Роботи у них були, ніби як і хороші, але постійна нестабільність наклала свої корективи на їхні плани. Їздили вони світом, подорожували, де тільки не були. Лиш оце, як обом за тридцять стало, то зважились на появу первістка.

Надія – невістка моя. Теж зі столиці. У неї мами рано не стало, зате є бабуся. якій давно за 80. Ірма Ігорівна дуже активна жінка, не зважаючи на свій вік ще й на побачення бігала. та й виглядала вона краще від мене, якщо чесно. Все життя пропрацювала начальницею і на пенсії позиції не здавала – командувала усіма.

Однак, останнім часом стала вона все більше заговорюватись та забувати усе. Бувають дні, що ніби як і нічого, все із нею добре, а буває, що сусіди телефонують невістці – з квартири або запах газу, або вода ллється з-під дверей.

Читайте також: Того дня, я як завжди у неділю, прийшла до мами із продуктами. Повні торби обтяжували руки, я кілька разів поверталась до авто забирати то те, то інше, адже набрала усього багато. Саме тому я не одразу зрозуміла, що у мами гості. Коли ж зайшла і побачила що саме відбувається, просто отетеріла

Квартира у неї досить таки велика, аж на 4 кімнати. От і надумали мій син із невісткою, що досить їм уже житло орендувати, якщо є “власні” квадратні метри. Вирішили вони переїхати у квартиру бабусі моєї невістки. Про свої плани вони мені розповіли і я їх підтримала. От тільки не уточнили вони тоді, що зміни у їхньому житті і мене стосуватимуться.

Бачте, для них було саме-собою зрозуміло, що жити із бабусею невістки вони не зможуть. Воно ніби як і так, адже людина у віці, стан не простий, а у домі двоє малих діток. Тут треба було щось вирішувати. От і надумали вони собі удвох, що оскільки я пенсіонерка, то Ірма Ігорівна може цілком жити зі мною.

— Ми вже речі її зібрали, – каже мені син у суботу, – десь на тижневі майбутньому перевеземо її до тебе. Ти кімнату підготуй, а я піду замок придбаю і поставлю на двері, аби вона ночами тебе не турбувала.

Я просто остовпіла, якщо чесно. От так просто у них все вийшло: вони в нову квартиру, а ти мамо на як собі хочеш, так і викручуйся. Речі, навіть зібрали і господиню квартири своєї попередили, що з’їжджають. О, як!

Коли ж я сказала, що ніякого замка не треба і що бабусі ніякої тут точно не буде, то син аж зблід. У нього навіть думки не виникало, що я можу відмовити.

— Так у нас уже ж уже все готове, – говорить так, ніби я до того була згідна на це, а тепер раптом передумала, – А про онуків ти подумала, мамо? Як ти собі уявляєш їхнє життя у таких умовах? Як нам тепер бути? ти розумієш, що все уже готове і домовлено?

Пішов він геть розгублений, сказав, що е очікував від мене такого.

Оце тепер маю чого ходити і перейматись. Думаю, а чи вірно я зробила?

Чи мала право сину єдиному у скрутну хвилину відмовити.

А може подзвонити, вибачитись?

А й справді, як вони там усі тепер живуть у купці?

От  як би ви вчинили на моєму місці?

11,09,2023

You cannot copy content of this page