Син кинув слухавку. Просто узяв і вимкнув зв’язок перед тим наговоривши різного. Ледь стримуючи хлипання, я доньку набрала, але вона почувши у чім справа і що я від неї хочу, теж слів не стала добирати.
Того дня, я як і завжди поралась біля свого дому, аж почула дивний звук. Спочатку скрипів метал, так жалібно ніби прощався із цим світом, а потім так голосно “бух”.
Виявилось, що ворота моєї садиби впали. Підгнив стовпчик який тримав ворота і частину огорожі і тепер виходила, що воно усе лежало мені на проході і у квітнику.
Я мало не розплакалась, адже ворота були масивні, ковані і важили стільки, що я їх точно не підніму самотужки. та й паркан шкоди наробив трояндам. Вони саме квітнути почали, я ходила любувалась, а тут на тобі все лежало тепер накрите металом.
Добре, що якраз сусід з подвір’я свого виїжджав. Павло скорий на роботу, набрав своїх друзів, уже за сорок хвилин вони ворота зняли. сперли на хату, а стовпчик відволокли у бік. Звільнили і троянди, добре, що не пошкодило їх надто.
— Валентино Степанівно, а ви хоч дивились звідки руки у тих майстрів, які ставили паркан? – питає в мене, – Знаєте, я таке вперше бачу, аби на такі іржаві стовпчики ставити таку масу. То диво, що протрималось скільки років. До вас же онуки приїжджають, а якби тоді коли вони поруч бавились. Ви ж погляньте, все на ладан дихає, згнило. Вам огорожа нова потрібна, бо біля цієї ходити не можна вже, самі погляньте.
А що я розуміла? Мене вдома не було, усім процесом донька керувала, я лиш гроші з-за кордону передавала. Ті ж хлопці і дах пернекрили і ремонт зробили у домі. Ніби все трималось, чого мала заглядати до паркану?
Почали ми із сусідом рахувати скільки усього потрібно на те, аби паркан новий поставити, то я й за голову узялась. Нові стовпчики, пісок, щебінь, цемент. Та й ворота треба було виправити, бо як летіли додолу, то добряче одна половина зігнулась. Ну і зробити те хтось повинен був усе. Треба було тисяч 25, не менше.
Зателефонувала я до сина свого, адже мої заощадження вже давно скінчились. Розповіла, що і як і попросила допомогти грошима. Олег має гарну роботу, ще й таксує вечорами, думалось, що то для нього не складе великої проблеми:
— Ти серйозно? – гарикнув син, – Ні ну мама, ти серйозно? А звідки у мене така сума, можна запитати в тебе? Чи я гроші із кущів стрижу, та з тобою не ділюсь? Та я й половини не маю. А що то має бути за паркан такий, чи не навколо палацу якого? А може давай якось простіші варіанти шукай, а не вежу з укріпленням будуй. Скільки на твій вік треба?
Мені аж зле стало від його слів, чесно. Ще два роки тому він мені медом мастив і цукром сипав, адже дуже хотів нову машину. Обіцяв, що буде таксувати та ще й мені допомагати, бо ж я дуже переймалась через те, що віддаю йому останні гроші, що у мене відкладені були ще з часів заробітків.
До доньки в сльозах зателефонувала, але й там ніякої підтримки. Ніби зговорились, давай і вона мене повчати, що у 65 безглуздо будувати паркан на підмурку і витрачати на нього такі кошти.
— Мама, твоя хата ні мені, ні брату не потрібна, все одно ми її потім продамо. Ну з ремонтом, ну дах перекритий, ну плитка на подвір’ї, але село за межами карти контурної. Кому вона треба. Ну візьмемо ми за неї, аж тридцять тисяч гривень. То який зараз толк вкладати такі гроші в паркан, поясни мені?
Люди добрі, такого прагматизму я від своїх дітей не очікувала. Явно вони не в мене пішли, бо якби я мала такий підхід, то навряд би життя поклала і здоров’я на те, аби заробити їм на навчання і ті квартири, що вони мають нині.
Хоча… оті дві квартири і досі моя власність. Може нагадати дітям про це? Все ж якби я ті квадратні метри в оренду здавала, то би точно мала за що і коліна свої нездорові трішки “підрихтувати” і паркан новий поставити.
А з іншого боку сумніваюсь. Нащо вигадувати, псувати стосунки? Чи вартий паркан такого?
Однак, віз і нині там.
Може хто порадить мені, як бути у цій ситуації, як нагадати дітям, що я заради них двадцять років трудилась за кордоном, але так, аби це не зіпсувало наших стосунків.
25,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
