Отож, у нас на роботі в автотрансі з’явився новий механік Віталій, тільки після коледжу, ще геть зелений, але вже одружений. Я ж працюю в диспетчерській та все чую, як він чоловікам розповідав, що одружилися вони з дружиною на другому курсі. Живуть в квартирі її батьків, все у них чудово і кожного дня він біг додому до дружини. Та й Іванку я бачила, дуже мила дівчина, забігала, коли Віталій забував взяти з собою перекус, воркувала коло нього.
Я на те все дивилася з замилуванням, адже від такої картини душа радіє. Але ж наші працівники, то ж чоловіки і давай вчити Віталія розуму:
– А чого це ти з нами ніколи й не посидиш?, – питають його, – ми б тобі розказали, як то з жінкою поводитися аби вона шовкова була.
– Та вона у мене й так чудова, – казав той і йшов додому.
Але капля камінь точить і давай чоловіки аргументами сипати:
– Що вона тобі шкарпетки купує, а собі плаття?
– Грошей просить, а ти тільки вчора приносив?
– Просить до її батьків поїхати, хоч ти планував на футбол?
І давай йому радити, як то з жінкою себе вести, що треба в очі казати. Що страва не смачна, а не їсти та хвалити. Треба критикувати, хай старається, хай знає, що ти її благодійник, а не якийсь там підкаблучник.
Я лиш головою хитала, але що мала казати – як так йому миле те навчання, то хіба я могла його переконати в іншому?
Та й чого він сам на своїх вчителів не дивився, що то одні розлучені, інші гультяї, треті нещасливі в шлюбі.
І отак став Віталій й сам на них схожим бути, Іванка вже й перестала йому щось з собою готувати, а згодом сказала, що квартира її, то хай собі йде на всі чотири сторони.
Думаю, що вона й не знала, хто став причиною такої зміни в її чоловікові, певно, думала, що він когось собі завів на роботі.
А далі Віталій просто укріпився в думці, що він був правий і Іванка його просто використовувала, хотіла його грошей, так і казав:
– Я її розкусив, хотіла на моїй шиї сидіти і нічого не робити.
Знаєте, мені смішно таке чути. Адже я знаю, яка у них зарплата і на що її може вистачити в господарстві.
А якось прийшов Віталій сам не свій, то вже було десь рік чи й більше як вони розбіглися. Ну, чоловіки давай його випитувати що таке, а він і буркнув, що бачив Іванку, вона в якусь дорогу машину сідала, що на неї треба йому все життя працювати, і ще й була при надії.
– Знайшла таки кому на шию сісти, – закивали чоловіки, – добре, що ти її зі своєї спихнув. Вони такі…
Віталій теж ствердно кивав головою, що так вчасно від неї звільнився, але я щось не бачила аж такої радості в його очах.
І так мені від того сумно, що бачила я його щасливого і закоханого, її люблячу і віддану, а в результаті що з ними сталося? Захотів він слухати те, що й сам думав – от що мене цікавить, чи просто підупав під чужу думку? Бо все ж собі думаю, що треба було втрутитися в ті розмови та сказати хлопцям, щоб на себе дивилися та на своїх дружин. Тоді б, вони зберегли своє юне почуття і все між ними було б добре? Як би ви сказали – були шанси його переконати чи ні, і він сам вирішив свою долю?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
