— Та вона навіть до ліфта зі мною зайти цуралась. А тепер, що? Гроші їй потрібні, так швиденько прибігла. Сама ж казала, нам до її рівня не дотягти. А зараз? Де ж той рівень?
Ось, вже, не подумала б, що колись побачу на порозі своєї квартири сусідку Машу, яка буде просити у мене в борг 1000 гривень. Але цей день настав. І тепер я бачу перед собою не зарозумілу і хамувату дівчину, яка цуралася зі мною в ліфт зайти, а звичайну провінціалку, якій пощастило мати багатого чоловіка.
Ми з Машею 5 років живемо на одному майданчику. Будинок у нас досить престижний, з великими квартирами та постійною аурою дорогого парфюму. У нас чоловіком і дітьми квартирка одна з найменших – всього 95 метрів.
Одного разу чоловікові дуже пощастило, він уклав вигідний контракт для свого відносно невеликого рекламного агентства, і ми змогли дозволити собі купити в цьому будинку квартиру. Величезні апартаменти Маші знаходяться з нами на одному майданчику. Коли ми в’їхали я по наївності пішла знайомитися з сусідами по поверху. Але виявилося, що ніхто там особливо не живе, у всіх свої будинки за містом. А ось Маша не любить природу і тому майже завжди живе в місті. Її чоловік – власник мережі аптек, великий бізнесмен, до речі цілком культурний чоловік, але в квартиру заїжджає рідко.
Так ось Маша наша з перших днів давала нам зрозуміти, що до її рівня нам дуже далеко, і навіть, пробувати не варто. Коли я зайшла до неї знайомитися, вона відкрила двері і з порога запитала: «що треба». Я здивувалася: «Кажу, та нічого, ми ваші нові сусіди, хотіла познайомитися». Вона, нічого не кажучи, просто зачинила перед моїм носом двері.
Уже пізніше від інших сусідів я дізналася дещо про цю дамочки. Маші 25 років, родом вона з глухого і бідного села, з багатодітної сім’ї (сусіди пару разів бачили її матір тут), перебралася до столиці і знайшла роботу в модельному бізнесі, а там її помітив нинішній чоловік.
На момент нашого знайомства вони були одружені лише рік. Загалом, все стандартно. Я тільки не могла зрозуміти, як так швидко вона нахапалася панської чванливості. Якщо у неї вечірка, то нам поспати вже не судилося. На всі прохання збавити звук, вона закатувала очі і говорила: «Не подобається, виселяйтеся».
За п’ять років сусідства ми скільки всього бачили, що сором і описувати. Не буде порося паном хоч яким лаком копита не фарбуй.
Але в якийсь момент все врапт змінилось. Машин чоловік все частіше почав з’являтись вдома, грузчики почали вивозити техніку і меблі.
На наступний день Маша прийшла до мене попросила в борг 1000 гривень. Сказала, що втратила карти, потрібен час, щоб відновити. Ну я дала, звичайно. І вперше за всі ці роки почула від Маші слово «дякую».
Через пару днів вона знову до мене зайшла і знову попросила тисячу. Ну тут я не витримала і запитала: «Маша, у вас все в порядку». І її прорвало.
Виявляється, чоловік її вже готує документи на розлучення, тому щоипознайомився в Італії з якоюсь жінкою, у якої бізнес пов’язаний з яхтами і хоче переїжджати жити в Мілан. Маша впевнена, що він одружується на цій бізнес-вумен. Заблокував всі її карти і позбавив забезпечення.
Але з квартири поки не виганяє. Сказав, живи, скільки хочеш. За шлюбним контрактом їй нічого не дістається, крім машини, речей і коштовностей, які він подарував в шлюбі. На них вона і збирається жити поки.
Треба віддати належне, гроші повернула швидко. У якийсь момент мені навіть стало шкода її. Я бачила перед собою доглянуту провінційну дівчину, якій пощастило схопити за хвіст свою жар-птицю, але та вислизнула, а в руці залишилося тільки красива пір’їнка.
Текст редаговано – intermarium.news
Головне фото – firestock
