anna

Мене звати Оксана, і я живу в невеликому селі, у міцному будинку, який дістався мені від батьків. Цей дім — мій притулок, моя фортеця, але саме тут мені

Того вечора я нарешті уклала Соломію спати. Її маленьке личко, обрамлене золотавими кучерями, мирно спочивало на подушці, а поруч лежав улюблений плюшевий кролик, якого вона не випускала з

Я сиділа за робочим столом у нашій затишній квартирі, коли побачила це фото. Мені потрібно було лише оновити інформацію в робочій групі у соціальній мережі, як попросила колега,

Я стояла перед дверима своєї квартири, тримаючи ключі в руці, які раптом стали не потрібні. Серце калатало так, ніби я пробігла марафон, а не просто приїхала вранці перевірити,

Я сиділа за тим дерев’яним столом у саду, тримаючи в руках склянку з охолодженим квасом, який Марта сама готувала – смачний, з м’ятою і лимоном, – і раптом

Я стояла в дверях їхньої вітальні, тримаючи в руках куртку маленького Максимчика, і слухала Олену з відкритим ротом. – Це у вас все добре, а у мене свого

Я сиділа за кухонним столом, тримаючи в руках рахунок за комунальні послуги – 2 500 гривень, які, як завжди, будуть оплачені з мого рахунку. За вікном лунали звуки

Я стояла посеред вітальні, тримаючи в руках шматок рваного гобелена, який щойно був моїми улюбленими фіранками, а тепер перетворився на мокру ганчірку, просякнуту солодким соком і шоколадними плямами.

— Благаю, вислухайте мене! — голосила свекруха крізь сльози, стискаючи дверну ручку, ніби то була остання соломинка в бурхливому морі. Я стояла на порозі своєї маленької квартири, тримаючи

Я стояла в тій тісній кімнатці, яку ми називали нашою спальнею, і відчувала, як світ навколо мене руйнується. Свекруха, з якою я жила під одним дахом два роки,