anna

Мене звати Соломія, і я – лікарка, яка приїхала до великого міста з маленького села, де мої батьки – вчителі, а дідусь із бабусею – медики. Я закохалася

Мене звати Олена, і я живу в одній квартирі з чоловіком Тарасом, нашими двома дітьми та його мамою, пані Марією. Життя під одним дахом із свекрухою – це

Я щодня дивлюся на неоплачені рахунки за комуналку, що накопичуються на кухонному столі, а мій чоловік Богдан знову захоплено розповідає про чергову “геніальну” ідею онлайн-курсів, які мають “врятувати”

Я вже п’ять років живу з чоловіком Тарасом та нашою донечкою Соломією, але тінь свекрухи Марії, яка вважає себе безпомічною в 63 роки, затьмарює наше сімейне життя, а

Я чотирнадцять років працювала в Італії, щоб забезпечити своїм дітям краще майбутнє. Заробляла на їхню освіту, житло, мріяла, щоб у них усе було добре. І ось нарешті я

Я стою біля вікна нашої маленької двокімнатної квартири в передмісті Києва. Мої руки тремтять, коли я витираю сльози, що мимоволі течуть по обличчю. Мій син, Остап, щойно пішов,

Я виросла в маленькому селі на Львівщині, у будинку моїх батьків. Їх уже не було, коли я, ще студентка, вийшла заміж за Ореста. Ми були молоді, закохані, сповнені

Я звичайна українська жінка, яка намагається балансувати між роботою, сім’єю та власними мріями. Одного вечора, після звичайного робочого дня, я зіткнулася з несподіваною пропозицією від чоловіка, яка перевернула

Я сиділа на кухні, тримаючи в руках горнятко з холодною кавою. Годинник показував другу годину ночі, а телефон знову задзвонив. На екрані висвітилося “Мама”. Беру трубку. Я знала,

Мені 60 років, і я — найзатребуваніша людина в нашій родині, де в одній квартирі живуть чотири покоління: моя мама Надія Іванівна, якій 82, я, моя донька Софія,