Не можу себе зрозуміти. Щоб зовсім було мені байдуже до того, що я сама, то ні. Подивлюся: йде жінка, поруч неї — чоловік. Думаю: чи я гірша за неї? Ні. Вона, мабуть, щаслива. А я?
Запали мені в душу такі рядки: «Коли людині не пощастить, то всі зусилля зарадити собі марні. А оті високі слова, що за щастя треба боротись, здаються такими зайвими…»
Вже більше року переживає Руслана, знаючи, що в чоловіка є інша. Змарніла, зчорніла від сліз та ночей недоспаних і виходу не бачить. Боїться, що коли почне розмову першою, то залишить її чоловік
Місяць жовтим оком зазирав у вікно маленької кімнати. Руслана не спала, хоча було вже далеко за північ. У дитячих ліжечках солодко посапували її малі діти – син та
Приїхала. Дівчата ще спали. Посхоплювалися, пораділи. А на чоловіка глянула – у душі похололо. Він аж чорний зробився. Я до нього не смію підійти, і він мовчить. А коли дівчата побігли в спальню приміряти подарунки, сказав: «Щоб не сиротити дітей, житимемо разом. Однак ти мені вже не дружина»
Через гучномовець автовокзалу оголосили про посадку на автобус, а водія все не було. Пасажири дратувалися. Хтось намагався першим пропхатися до дверей і його шпетили на всі заставки, хтось
Закохана в чоловіка подруги. Історія від першої особи
“З Ольгою ми познайомилися на вступних іспитах. Дуже швидко ми зрозуміли, що у нас багато спільного. Почалася наша дружба. Ми довіряли одна одній всі секрети і одного разу
Лихо прийшло неочікувано – після роботи Мирон не повернувся додому, на численні дзвінки дружини не відповідав. А десь близько одинадцятої вечора прийшов його заступник
Крислатий горіх надривно скрипів від поривів вітру, а під його кроною намагалися заховатися молоді абрикоси та кущ бузку. Неподалік, торкаючи верхівки кукурудзи й соняшників, поважно хитала вітами груша.
Три роки тому все було гаразд. Була я господинею у своїй трикімнатній квартирі, і навіть уявити не могла, що все моє життя полетить шкереберть, тому що вирішила допомогти сину у скруті
– Завтра збереш речі, та щоб духу твого тут не було. – Чи ти геть від через переживання глузд втратила Ларисо, мені теж тяжко, адже рідного брата не
Сиділа і картала себе: – Що за характер, до чого тут сусіди? У них сім’ї, своє життя, а ти, нерозумна, все на когось озиралася, щоб не подумали чого, щоб плітки, бува, по селу не пішли. То от і залишилася наодинці з осіннім дощем
А дощ лив і лив. Чи то зрадів, що, врешті, вирвався з грізних обважнілих хмар, чи засидівся, перечікуючи, доки сонце насититься своїм царюванням у спекотному літі, але відчувалося,
Василь знав, що його не стане, тому покликав до себе Івана й Уляну і сказав: «Дякую тобі, брате, що ти не став на заваді мені зустрічатися з коханою дівчиною в останні дні мого життя. У тебе ще все попереду. Коли я відійду, бери мою Уляночку за жінку. Але не носи жалоби аж рік, а женися відразу, бо вона носить мою дитинку…»
Завдяки випадково знайденій на горищі старій фотографії Галина дізналася про зворушливу історію кохання своєї бабусі Уляни. Молодим ніколи не доходять руки до того, щоби всюди навести лад, то
Коли замислююся про своє життя, відразу згадую маму й прошу в неї запізніле прощення. Я своїми руками зруйнувала її щастя
Дуже люблю спостерігати за літніми подружніми парами. Мені здається, що змолоду у людей не такі зворушливі почуття, як на схилі літ. Скільки ніжності у їхніх поглядах, яке бережливе
З Ярославом після того я розмовляла лише раз. Сказала: «Висилатиму тобі тільки сто євро, за квартиру ще півроку платитиму сама, а потiм розбирайся зi своїм життям, як хочеш. Житимеш тепер сам, думатимеш лише своєю головою. Вас розлучать швидко, тобі треба буде тільки поставити підпис. А Наталю я забираю»
Мій чоловік, як з’ясувалося невдовзі після появи дитини, виявився небайдужим до чарки. Спершу я на це не зважала, лише потім пригадувала, що кожен свій ранок Микола починав із

You cannot copy content of this page