fbpx
Історії з життя
Так склалось, що лише я й могла доглядати колишню свекруху. За ввесь цей час я й слова люб’язного не почула. Але коли її не стало юрист передав лист в якому було лишень три слова, які все пояснили

Так склалось, що лише я й могла доглядати колишню свекруху. За ввесь цей час я й слова люб’язного не почула. Але коли її не стало юрист передав лист в якому було лишень три слова, які все пояснили.

Зі своїм чоловіком я прожила в шлюбі десять років, а потім мені просто набридли його постійні посиденьки з друзями. У нас росла дочка, тому я прийняла рішення про розлучення –  не хотіла, аби все це відбувалось
на її очах. Ми розійшлись. Зараз дочка вже доросла, вийшла заміж, живе в
іншому місті, але дуже часто мене відвідує.

Коли я була одружена, свекруха, як це кажуть, не давала мені спокою. Все, що б я не робила, було не так. Вона відкрито говорила, що мріє про іншу невістку. Але тим не менш, з її сином я прожила десять років.

Після розлучення ми з колишнім чоловіком не спілкувалися, не бачилися. Минуло років п’ятнадцять. Одного не надто доброго дня мені зателефонували і сказали, що мого колишнього чоловіка на цьому світі уже немає. Достойно відправити в останню путь його нікому. Звичайно, залишити все так я не могла, тому зайнялася усіма необхідними процедурами сама.

Свекруха була стара і майже не виходила з квартири. Коли я приїхала вона навіть і не глянула в мій бік. А після всього і слова вдячності я не почула.

Зважаючи на її вік і стан здоров’я просто зачинити за собою двері і забути назавжди я просто не могла, адже доглядати за моєю свекрухою було просто нікому.

Я взялася робити це сама, тому що було її шкода, та й чужу людину вона в будинок не пустить. Я приходила кілька разів на тиждень, прибирала, прала, мила підлогу, купувала і готувала їжу. І кожного разу все було не те і не так.

Я все вислуховувала, розуміла, що її вже не виправити. А через рік моя колишня свекруха і зовсім злягла. Перебувати двадцять чотири години з нею поруч я була не в змозі, про те, щоб взяти її до себе, не могло бути й мови. Тут уже я мусила найняти помічницю. Звісно, всі фінансові витрати лягли на мої плечі. Її пенсійну картку я ніколи навіть не бачила. Так, у неї були родичі, але в силу її характеру жоден з них її доглядати не хотів, навіть слухати мене не стали.

Три роки пройшли, мов у тумані. Робота, дім, донька, поїздка до свекрухи. Мені радили віддати бабусю до спеціального закладу, але в молодості я там проходила практику – навіть ворогу того життя не побажаю. А потім свекрухи не стало. Ввесь цей час вона була при свідомості, розмовляла з доглядальницею, але коли з’являлась я, вона відвертала голову і замовкала.

Через кілька днів після того, як свекруха пішла у засвіти, зателефонував юрист і повідомив, що свекруха переписала своє майно на мене. Сказати, що я була здивована, нічого не сказати. За все життя я слова доброго від неї не почула. А тут такий дар. Той самий юрист передав мені лист від неї.

В конверті на маленькому папірці було лишень три слова «Дякую. За все.»

Текст редаговано – intermarium.news