Так склалось, що ростив мене батько, а допомагала йому бабуся. Свою рідну маму я зовсім не пам’ятаю, і в домі не було жодної її фотографії. Доки я росла тато і бабуся ніколи не згадували про матір, а коли я підросла і запитала, почула, що мама мене покинула і говорити про неї вони не хочуть. Якби ж мені була відома правда.
Уже коли вічність дивилась у душу моєму батьку, він вирішив висповідатись переді мною. Тоді він попросив пообіцяти, щоб я не ворушила минулого і не шукала зустрічі з мамою своєю.
Я нічого не розуміла і щиро пообіцяла батьку робити, як він просить. Тоді він полегшено зітхнувши, покинув цей світ, але сказав де мені шукати листи від мами.
Не можу вам передати почуттів, що вирували в мені, коли я побачила ті листи. Усі вони були написані різними почерками. Виявилось моя мама була неписьменною, і просила сусідів, щоб передали від неї звістку.
Я не могла їх читати спокійно, хоч і мала поважний вік. Ті листи були короткими але дуже зворушливими. Так може писати тільки людина, яка дуже сумує і справді любить своє дитя.
Мама у кожному листі просила батька привезти мене, щоб побачитись. Пізніше просила вислати хоча б фотографію, адже тужить за своєю маленькою дівчинкою. На конвертах збереглася і зворотна адреса.
Як я зараз уже розумію, колись мій батько, будучи ще геть юним, закохався у просту сільську сироту. У моєї мами не було батьків. Жила у старенькій хатині, працювала у колгоспі де й познайомилась із батьком.
Тато там був на практиці і мав би залишитись довше, якби не історія із моєю мамою . Коли на світ я з’явилась, моя бабуся, та що мене виростила, зробила усе, аби батько покинув мою маму.
Не про таку невістку вона мріяла і про те, що син її житиме у селі і чути не хотіла. Так і не змогла бабуся підібрати батьку достойної жінки. Він усе життя прожив із нею, хоч і мав кількох претенденток на роль дружини.
Важко дізнатися, коли тобі вже за шістдесят, що уся твоя життєва історія ніколи не була правдою. Ще важче розуміти у моєму віці, що усе моє життя десь була мама, яка дуже хотіла зі мною зустрітися.
Більше місяця я носила несподіване відкриття і сповідь батька в собі. На поминках через сорок днів моя дочка несподівано запитала:
— Ти так за дідуся переживаєш, чи щось трапилося?
Я не змогла приховувати від неї правду. Зізнання вилилось із мене голосним хлипанням, вдома я показала листи її бабусі. Дочка довго читала їх, потім кілька разів перечитувала, видно було, що вони зачепили її за живе.
— Як же так, чому він приховав від нас? Бабуся дуже чекала на тебе. Як можна було от так вчинити із рідною дитиною? А про мене твоя мама зовсім не знала. Ти як хочеш, а я поїду і дізнаюся, чи жива вона, може побачу її, і допоможу чимось.
Наступного дня донька поїхала до села, в якому я на світ з’явилась. Я не могла поїхати, адже все що відбулось надто вплинуло на здоров’я.
Напевно, так повинно було бути, адже моя донька ледве встигла на відспівування моєї мами у сільській церкві. Мою рідну маму прийшло проводити дуже багато людей, незважаючи на те, що вона жила на самоті усі ці роки.
Вже після панахиди, на місці вічного спочинку моєї мамусі, донька чула багато хорошого про неї. Всі згадували мою рідну маму, як добру та чуйну людину.
Люди підходили до моєї доньки, запитували хто вона і звідки знала стареньку, бо ж та не мала ні рідних ні близьких. Її доглядали сусіди останні роки. Усі здивовано реагували на «міську», що проводжала стареньку і прощалась, мов із рідною.
Донька попрощалася з бабусею та поїхала. Вже в місті ми згадали мою маму та її бабусю. Ворушити минуле, як і обіцяла батькові, я не буду, але обов’язково з’їжджу на місце вічного спочинку до мами та розповім, як жила всі ці роки.
Як бути далі? Як жити і розуміти, що батько який був мені цілим світом, який так багато мені дав, насправді забрав ще більше?
Головна картинка ілюстративна.