Таня зачинила двері перед носом у Ігоря, а потім  ще мить стояла в передпокої, вгамовуючи рій думок, що невпинно снували в її голові. – І який нечистий його надніс?

Таня прозустрічала з Ігорем п’ять років, але пропозиції так і не дочекалася. Все ніби було при ній: чудова господиня, чистюля, мала лагідну і ніжну вдачу. Та попри усі плюси Таня відчувала, що їхні стосунки ставали дедалі прохолоднішими. А якщо точніше, то прохолодніше до неї почав ставитися сам Ігор. Останнім часом від рідко бував у настрої, прийде з роботи, поїсть і одразу ж перед телевізор.

Коли Таня хотіла його обняти, чи просто поговорити, то він відмахувався, казав, що втомився і хоче побути на самоті.

– Послухай, Іро, – радилася Таня з сестрою, – що це може бути? Вже майже два місяці до мене таке ставлення.

– І не обнімає тебе, не цілує? – Запитала сестра.

– Зрідка, але навіть тоді я щирості не відчуваю, – сумно відповіла Таня, – що я тільки не пробувала: і страви його улюблені, і вечеря при свічках, а радості в його очах не видно. Розлюбив? Як гадаєш?

– А як відчуваєш: можливо в нього є інша? – Запитала Іра.

– Звідки ж я знаю? Ніби ні. Завжди з роботи додому вчасно приходить. Але мені від цього не легше.

– Зустрічатися він може і вдень із кимось. Наприклад, в обідню перерву або крутити “любов” на роботі, чужа душа – темний ліс, – замислено сказала Іра, – а чому б тобі не поговорити з ним начистоту? Зрештою, ви не чоловік та дружина. Можливо, він вважає, що має право гуляти, шукати собі іншу.

– Думаєш? – Очі Тані наповнилися сльозами, – Як так можна? Я йому нічого поганого не зробила, кривого слова не сказала.

– Та годі тобі. Ти дівчина гарна, хазяйновита, у разі чого собі чоловіка знайдеш, ти ще зовсім молода. Я б на твоєму місці не терпіла, а все з’ясувала. Бо точна краще правду знати, а не ось так себе накручувати.

Увечері того ж дня Таня після вечері сказала Ігореві:

– Якщо я тобі набридла, то йди. Я тебе не тримаю, хоч і кохаю, як раніше.

– З чого взяла? – почав Ігор, але одразу ж замовк. Він бачив, що з очей Тані ринули сльози.

– Ой, ще цього концерту мені якраз бракувало… – Ігор почав нервово збирати сумку. Таня стояла, мов укопана. Вона й подумати не могла, що її хлопець, її чоловік, хоч і неофіційний, так одразу почне тікати від неї.

А він збирав одяг абияк, скидаючи випрасувані сорочки та футболки у спортивну сумку. Потім одягнувся і навіть не глянувши на Таню, відчинив двері

– Ігоре! – Не витримала Таня, – І це все? І ти мені нічого не скажеш? П’ять років нашого життя коту під хвіст?

– А що казати, ти ж сказала вже все. Ти все зрозуміла. Так, ми більше не кохаємо один одного.

– Ти більше не кохаєш… – поправила його Таня. Але Ігор вже вийшов у коридор. Таня вибігла за ним:

– У тебе інша? Так? Чому ти не сказав мені? – крикнула вона йому навздогін.

– Нікого в мене нема. Просто… ти – мій учорашній день. Розумієш? Тупик. Нема кохання. Ось і все. Розумієш? – випалив Ігор.

– Учорашній день? – Таня не могла повірити в почуте.

– Вчорашній день… як поношену сорочку скинув і витер ноги. П’ять років молодості… – дівчина не могла отямитися. Вона, починаючи розмову з Ігорем, сподівалася, що все-таки помиляється, що, можливо, у хлопця не все гаразд на роботі, нв душі, а вона допоможе йому впоратися. А тут – вона – вчорашній день.

Таня знітилася і засумувала і зрештою й злягла. З температурою лежала тиждень і ледве могла ходити. Через переживання і пережите мислити ясно було дуже складно. Перед очима стояв образ Ігоря, який так байдуже складав речі у сумку, ніби це вона перед ним завинила.

– Ну, знаєш, Танько, ти давай не лякай батьків і мене, досить нудьгувати. Не клином на ньому біле світло зійшлося. Так, і таке буває. Навколо і всюди. Не ти перша, не ти остання, – твердила їй кожна телефонна розмова Іра, – я ось до тебе прийду, і ми генеральну витівку. Ні, краще ремонт. Це найкращий засіб від нудьги.

– Танюсику, та досить так сильно сумувати. Ти й мене і батьків лякаєш. Та не зійшовся на ньому світ клином. Так буває, не ти перша, не ти остання, – щоденно втішала Таню сестра, – Прийду до тебе і вичистимо хату, щоб й сліду його не лишилося. А краще ремонт зробимо. Ремонт – найкращий засіб від нудьги.

– Ірочко, дякую… – ледь усміхалася Таня, – ти найкраща сестра і подруга.

Час йшов навесні, сестри переклеювали шпалери в кімнатах, змінили штори, а на кухні з’явився новий посуд.

– Ну як? Краса ж! – Сміялася Іра, – З новим ремонтом – в нове життя. І не думай розкисати. Зневіра – найважчий гріх. Треба радіти, що всі живі та здорові. А решта – дрібниці.

Таня схвально кивала і поставила перед сестрою черговий шедевр – запашний пиріг із капустою.

– Тепер ти мене відгодовуватимеш своїми пирогами? – Сміялася Іра, доїдаючи вже другий шматок, – а я згодна. Дієта зачекає. Ти розумниця, люба моя. Не сумуй більше так.

Таня не одразу звикла до нового порядку у своєму житті. Щоб заповнити порожнечу, вона почала ходити до спортзалу та басейну, а сестра запрошувала її на спектаклі їхнього драмтеатру.

Два роки пролетіли у турботах та на роботі. Таню підвищили на посаді, і вона намагалася виправдати сподівання начальства. У їхньому редакторському відділі з’явилися нові люди, а вона побувала на семінарах в обласному центрі де надихнулася роботою ще більше.

У її житті з’явився Сергій, скромний місцевий поет, який іноді друкував свої вірші у їхній газеті. Худий, в окулярах, у поношеному старомодному костюмі, він почав приходити в редакцію частіше, і завжди намагався поговорити з Танею. Зрештою, він все ж наважився запросити її в кафе нібито послухати його нові вірші.

– Розумієте, Таню, ваша думка для мене особливо важлива, – соромлячись казав він, – ви чудовий фахівець і просто хороша людина.

– Звідки ви знаєте? – засміялася Таня.

– Я по очах бачу… – усміхався Сергій, – То ви згодні мене послухати?

У кафе вони сиділи ввечері майже дві години. Час пролетів непомітно. Таня відкрила собі вдумливого поета, з приголомшливими ліричними віршами.

– Але як ви примудряєтеся в такі тонкі вірші ще вплітати і гумор? – Дивувалася Таня, – Тепер я ваша шанувальниця. Приносьте вірші. Друкуватимемо. Треба б і про книгу подумати.

– Щиро вам дякую, Танечко. Тільки я не через книгу і публікації в газеті до вас ходжу. Розумієте? – Він зніяковів, але продовжив, дивлячись у свій пошарпаний зошит з віршами, – ви не просто для мене подруга, ви чарівна жінка. І, якщо можна, чи міг би я сподіватися на ще одну зустрічі? Якщо, звичайно, ви не проти.

Таня мовчала. Вона відчувала ставлення Сергія давно. З перших зустрічей із ним у редакції. Та це було помітно і для всіх присутніх. Сергій робився схожим на велику незграбну дитину, коли бачив Таню і йшов їй назустріч, не помічаючи інших.

Їй спочатку було смішно дивитися це, усмішка розпливалася на її обличчі, а від цього її блакитні очі ще більше світилися теплими іскрами. Коли Сергія не було кілька днів, Таня згадувала про нього і думала, куди ж пропав цей смішний та добрий талант.

А зараз у цьому кафе, після його слів, їй так захотілося притулитися до нього і потонути в затишних і теплих обіймах, відчути себе щасливою. Вона підняла на нього очі і він, мабуть, прочитав її думки, бо взяв її руку і почав цілувати долоню.

– Сергію… Ми не повинні поспішати. Треба перевірити… – думки Тані почали плутатись.

– Все як ти скажеш, Танечко. Можна на «ти»? – Сергій здавався абсолютно щасливим.

– Можна…!

Через місяць зустрічей, Таня запросила Сергія до себе додому. У неї були іменини і вона в чудовому настрої сервірувала стіл, пурхаючи навколо під улюблену музику.

У двері подзвонили. «Щось він зарано» – подумала Таня, глянувши на годинник. Але поспішила відчинити двері. На порозі стояв Ігор із букетом квітів.

– Ти? – Здивувалася Таня, – Не чекала.

– Може запросиш зайти? – Усміхаючись запитав Ігор, вручивши Тані букет, – яка ти стала гарна, годі й впізнати.

– Чого прийшов? – Холодно запитала Таня. На свій подив, вона анітрохи не відчула в собі «відгомін» минулого кохання. Тільки здивування.

– Привітати. Ми ж не зовсім з тобою чужі люди, – відповів Ігор, заглядаючи в кімнату через Танине плече, – у тебе гості? Ой, як пахне пирогом…., Танюшка…

– Привітав – йди. Я тобі не Танюшка… У мене часу нема. Я чекаю гостей. Ой, та ти вже бачу й посвяткувати десь встиг.

– Отже, я не вчасно. Хлопця чекаєш? І хто він? – уїдливо запитав Ігор.

– Так, хлопця. Він добрий і щирий чоловік і він мене кохає, – відрізала Таня. – А хто він? Мій завтрашній день…

– Злопам’ятна ти. Навіть не спитала, як я. Де був ці роки?

– А мені тепер це не цікаво. Ти мені тоді теж нічого пояснювати не захотів. Просто втік. От і прощай.

Таня зачинила двері перед носом у Ігоря, а потім  ще мить стояла в передпокої, вгамовуючи рій думок, що невпинно снували в її голові.

– І який нечистий його надніс? Міг все зіпсувати. Три роки не бачилися і не чула я про нього нічого. А тут… наднесло, – прошепотіла Таня.

Ігор спускався сходами, а назустріч йому піднімався худорлявий чоловік у окулярах з букетом рожевих троянд. Було видно, що він щасливий. Ігор провів його поглядом, зупинившись на сходах, а Сергій, тим часом, подзвонив у двері Таненої квартири. Його зустріли радісним вигуком.

«Он він який, твій завтрашній день… Нічого особливого. Такий самий, як і ти», – подумав Ігор і вийшов з під’їзду. За ці два роки він стрибав зі стосунків у стосунки, але жодні з них не стали йому по-справжньому близькими.. Все було не те. Ігор почав випивати і вирішив ніколи не одружуватись, щоб залишатися вільним. Але щастя йому це не додавало. «Нічого, – думав він, – все ще попереду. Мені тільки тридцять років, а навколо он скільки можливостей»

А Таня з Сергієм справили весілля, тішилися і раділи за наречених всім відділом редакції.

– Бачиш, зіронько, – шепнула на вухо нареченій сестра Іра, – якби не пішов тоді Ігор, ти не зустріла б Сергія. А він тебе по-справжньому любить! Очей не зводить. Цінуй це, Танюшко.

За рік Таня народила сина. Сергій був на сьомому небі від щастя. Тепер його вірші стали ще проникливіші, сповненими радісних сонячних нот і кохання.

You cannot copy content of this page