fbpx
Історії з життя
Тільки йшли місяці, а пропозиції від Миколи не було. Вони часто зустрічалися, він довозив її додому, іноді їли в кафе. Адже їй так хотілося стати повноправною господинею у його квартирі! І ось вона дочекалася

Ліка 5 років перебувала у стосунках із чоловіком. Він старший за неї на десять років, а їй самій тоді було лише тридцять. Вона вже була розлучена. Адже багато почуттів не витримують випробування побутом. Хоч вони були разом упродовж десяти років. Розлучилися.

Якийсь час Ліка залишалася сама. Зустрічалася іноді з кимось, але все було не те…

І тут вона познайомилася з Миколою. Він здавався надійним. Хоча теж мав невдалий шлюб, від якого лишилися діти. Вони були з мамою, з якою Коля продовжував спілкуватися. Ну, поганого про неї він нічого не говорив. Ліку це вразило – зазвичай все відбувається інакше. Виходить, що він мудрий та порядний.

Коля твердо стояв на ногах. Він мав квартиру, автомобіль, дачу, свою справу, яка приносила прибуток. Він ніколи не скупився на подарунки. І виглядає непогано. Ось що ще потрібне для щасливого шлюбу?

Тільки йшли місяці, а пропозиції від Миколи не було. Вони часто зустрічалися, він довозив її додому, іноді їли в кафе. Адже їй так хотілося стати повноправною господинею у його квартирі! І ось вона дочекалася.

Коля забрав її з роботи та повіз до себе додому. Його квартира була в новому будинку, величезна і простора, на два поверхи. З новим ремонтом та дуже чиста. У вітальні він накрив для них стіл. На ньому були квіти та ігристе. Коля запропонував їй сісти, а сам став навколішки і зробив їй пропозицію.

— Кохана моя Ліка! Чи станеш ти моєю нареченою? Чи захочеш розділити всі радощі, тяготи та поневіряння? Вийдеш за мене заміж?

— О, звичайно! — у цей момент він вже одягав їй на палець колечко з діамантом.

Ліка була у захваті. Недаремно вона чекала всі ці роки. Зіграли весілля. Пишне та веселе. Тільки вона не була рада присутності на церемонії його колишньої сім’ї. Адже він навіть не попередив її про це. Тож залишився неприємний осад. Хоча вона промовчала.

Весільну подорож трохи відклали, доки чоловік не закінчить своїх справ. А Ліка якраз мала встигнути підібрати вбрання. Адже чоловік на все давав чимало грошей.

Недільного ранку Ліка розплющила очі від голосів, що долинали знизу. Як виявилося, то були діти Миколи. Вони грали і сперечалися.

— Привіт крихітко. Ми тебе розбудили? Я ось сніданок готую. Ти голодна?

Ліка опустилася на стілець і почала пити чай.

— А ми хіба не збиралися поїхати за покупками з ранку чи я щось наплутала?

—Так. Ти права. Тільки я забув, що сьогодні забираю дітей. Вони проведуть день із нами.

— В якому сенсі? А як же наші справи?

— Що може бути важливіше за дітей? Які справи? Ти поки що не розумієш, бо своїх дітей немає.

— Коля! Але ти не казав мені нічого про жодні батьківські дні!

— Не реагуй так, адже нічого не сталося. Тим більше що це не обговорюється.

Тоді вони провели цілий день у розважальному центрі. А ввечері він задобрив її квітами. І вона забула про всі негаразди. Вона думала, що нічого такого, якщо він у неділю приділятиме час дітям. Але вона не знала, що на неї чекає в майбутньому.

Крім неділі, він їх завозив після школи мамі, потім водив на секції та іноді відвідував збори. Постійно телефонував до колишньої дружини. А вона дзвонила будь-коли дня і ночі. Плювати вона хотіла на його сімейний стан. Ще він возив колишню дружину у її справах.

Ліка була здивована. Вона не була готова до такого нібито сімейного життя.

Настав час їхнього медового місяця на півдні. Ліка вже збирала валізи. Вона так хотіла на відпочинок, що вмовляла себе не думати про щось недобре. Вони поїхали магазинами і почали робити покупки. Поки Ліка пішла до жіночого відділу, чоловік зустрів її біля виходу з дитячою панамкою.

— Для чого це? – Здивувалася Ліка.

— Та в Ані немає панамки. А там сонце пече. Потрібно все підготувати.

— У якому сенсі Ані? Вона що з нами поїде? — нерви жінки не витримали. Вона розплакалася. — Я б не хотіла проводити медовий місяць із твоєю колишньою родиною! Не збираюсь!

— Припини. Перестань. Не влаштовуй концерти. — Микола узяв її за руку і повів до виходу.

— Я попереджав тебе. Що мої діти завжди будуть поруч зі мною. І мені байдуже, що ти про це думаєш. Ти чудово знала про їхнє існування, коли ми одружилися. Я не збираюся це обговорювати.

Тієї ночі вона весь час плакала. Навіть не спала. Він ліг спати у вітальні. А вона розмірковувала. Виходить, що надто погано вона його знала. І тепер треба було щось вирішувати. Або вона їде на відпочинок з його колишньою родиною та живе на другому плані. Або розлучається.

Зранку він пішов на роботу, а вона зібрала всі свої речі та поїхала до себе. Надвечір він уже був у неї з букетом квітів:

— Ліка, ну що ти влаштувала? Йдеться ж про дітей, які підростуть і заведуть свої сім’ї. А ми з тобою залишимось. Я ж тебе дуже люблю. Досить! Ходімо додому, бо нам ще речі збирати.

— Коля, звичайно, це діти. Тільки вони не мої. Я не хочу, щоб вони постійно були поруч із нами. Адже у всьому має бути без перебору. Я не збираюся жити в очікуванні майбутнього. Мені треба жити щасливо зараз. – сказала Ліка.

Коли вона це сказала, то зрозуміла, що це кінець. І їй стало так гірко. Адже якби вона залишилася з ним, то весь час вона просто була б тінню. Непомітною та другорядною.

Вона нікуди не поїхала. Коля полетів з матір’ю та дітьми. А Ліка залишилася вдома. Коли він повернувся, то вони швидко розлучилися. Ніхто не був проти. Майна спільного у них не було.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page