fbpx

«То, коли вже заміж» – лунало частіше, ніж вимикалося світло в нашій хаті, а вимикалося воно, дай боже

От ти в місті вся така сучасна жінка з здоровим харчуванням та кавою в руці на стрімкому бігу, та, яка бачить крізь телефон, монітор і екран, та, яка незамінний працівник і фахівець в своїй справі, та, яка прочитала купу філософських книжок і розуміє марність існування людства… Ота жінка мусить сидіти, мов першокласниця. Червоніти під пильним поглядом тітки і чути: «То, коли вже заміж?».

– Ви розумієте, що зараз молодість жінки подовжено на роки, а поняття «кохання» настільки ефемерне та вигодуване на ілюзіях фільмів та романтичних пісень, що не живе в реальному світі. Стосунки мають бути побудовані на економічній незалежності та спільності інтересів…

– То все зрозуміло, ми тебе питаємо. Коли ти вже заміж вийдеш?, – наполягає тітка Марта, мамина рідна сестра, – Мама тобі в очі те не скаже, але я тобі скажу – по дві свині на рік тримати, знаєш, не книжку читати, – зварити, віднести та вичистити! Одна на продаж, а друга на весілля на свіжину – то доки твоя матір має так мучитися? А батько? Він вже роки на будові, наскладав грошей та тепер бідкається, що в банці заплісніли і не кожен міняйло тепер їх бере, а як бере, то зі знижкою – то доки люди так мають мучитися? Тебе ніхто не заставляє робити, лиш сказати – «коли».

– Я нікого не заставляю таке робити, – аж спалахую, – Кожен живе так, як хоче, а не так як хтось йому диктує-ось в цьому цінність життя!

– Забудь оті небилиці! Живе як хоче? Ви у нас на весіллі були – були, ми вам маємо подарунок віддати, бо то не по-людськи, так і вся родина каже – вже сервізи з моди вийшли, а ти ще чекаєш!

– А, може, я весілля не хочу?, – вже руйную підвалини тітчиного світу.

– А що так? Він якийсь не такий чи його родина погана? Ти, дівко, добре думай, бо по родині багато видно й про твого чоловіка, бо про яблука ти знаєш, але не про ті, що в Ньютона, – видала тітка, що мене аж здивувало.

Обвела я поглядом весь святковий стіл, в честь мого приїзду, такого докору в очах, я не читала в жодній книжці, здавалося, навіть наш пес Шарік дивився на мене з докором, бо мріяв про свіжину. З того всього, я вирішила поїхати в місто, бо романтичні фото при свічці набагато краще виглядають, ніж той споконвічний родинний погляд.

You cannot copy content of this page