Лідія Макарівна насупила лоба, намагаючись згадати щось тільки їй відоме.
Несподівано запитала:
— Ти, коли в наших краях з’явилася тут Мироненки, ще жили?
— Мироненки? — Перепитую, щоб відтягнути час і намагаюся згадати чи я коли-небудь чула про таких.
— Так. Миколаївна працювала прибиральницею у школі, а її син останнім часом крутився у сільській раді.
— Не пам’ятаю таких, — довелося зізнатися.
— Виходить, не застала.
— Мабуть.
— Я чому я їх згадала? – насупилася Лідія Макарівна.
— Не знаю.
— А про що ми з тобою говорили?
— Ви сказали, що вчора дивилися фільм, а потім згадали про Мироненків.
— Правильно! У тому фільмі чоловік бігав від жінки до жінки, а дружину знайти ніяк не міг. Точно, як Толик Мироненко. Він у школі знаєш яким розумним був?
— Яким?
— У! Всі думали, що він вступить до інституту, стане людиною. А Толик знаєш, на кого пішов вчитися?
— На кого?
— На бібліотекаря! І вивчився ж! У місті не залишився, приїхав до нас. От і з’ясувалося, що він хоч і розумний, а розуму немає.
— Хіба так буває?
– Ще й як буває! Почав залицятися до Катерини Шевченко. Вона була гарною дівчиною, з гонором. Толик бігав за нею півроку, а коли Катя погодилася прийти до нього на побачення, він одразу втратив до неї інтерес. Потім почав підбивати клинці до Кириченко Ніни. Вона приїхала до нас після медучилища. Бігав за Ніною, поки вона не погодилася прийти на побачення, і теж втратив до неї інтерес.
— Дивний якийсь.
— А я про що кажу? Після Ніни Анатолій загорівся коханням до Баланюк Олени. Вона на той час вчилася у місті і приїжджала додому тільки на вихідні, та на свята. У неї мабуть у місті був калер. Оленка ігнорувала Толика, а в ньому від цього прокидався азарт мисливця. А тут раптом вона сама завітала до нього в бібліотеку перед закриттям. На наступних вихідних знову намалювалася перед закриттям. Толик втратив інтерес і до неї. Тоді до нього прийшли Оленчині брати:
— Ти скоро станеш батьком – одружуйся!
Толик витріщив очі:
— Як батьком? В нас же нічого не було!
Брати:
— Ти хочеш сказати, що сестра нас обманює?
Тоді хлопці поговорили з ним так, що Толік ще добрий місяць не міг оговтатися. А після цього Оленка й сама не захотіла виходити за нього заміж. Толик почав заїкатися, з бібліотеки його турнули. Голова села зглянувся, взяв його на роботу різноробом. Мироненки після цього ще три роки прожили тут, а потім Миколаївна відвезла сина в місто, сподіваючись, що там зможуть йому зарадити.
— Зарадили?
— Не знаю. Тільки якби не бігав від однієї до іншої, може й не треба було б шукати тих, хто зможе зарадити.
Фото ілюстративне.
