Оля стояла біля вікна і дивилася через скло на мільярди сніжинок, що кружляли за вікном у шаленому танці.
Взагалі, Оля любила зиму, любила сніг та невеликий морозець, що щипає за щічки. І день народження Олі був тридцять першого грудня, тому цього року жінка зустріне свій двадцять восьмий Новий рік.
Взимку з Олею завжди відбувалися якісь чарівні речі. Довгі зимові канікули, які вона проводила у своєї улюбленої бабусі в селі, де обов’язково була жива ялинка, яку прикрашали всі разом старовинними іграшками, що збереглися в бабусиній скрині. І, звичайно ж, веселі гуляння сільської молоді. А ще Дід Мороз завжди приносив Олечці бажані подарунки. Для дівчинки під ялинкою завжди ховалося вдвічі більше подарунків, адже в останній день року був і її день народження!
Того року грудень видався дуже сніжним. Цілих три доби поспіль небо сипало сніжинки на їхнє маленьке містечко, ніби з рога достатку. І коли здавалося, що вже вистачить, що не може бути такої кількості снігу, він все одно йшов, йшов, і йшов.
Міські служби не справлялися із розчищенням снігу, поки чистили в одному місці, інше вже засипало.
Біля кожного будинку працювали люди з великими та маленькими лопатами. Вони чистили, шкрябали, відкопували, тягали та вивозили сніг.
Вранці біля під’їздів тільки й говорили про те, як багато снігу випало, і коли ж його почистять. Люди лаялися через невивезений сніг, шукали винних і телефонували в різні інстанції.
Оля хоч і любила зиму, але неймовірна кількість снігу вибивала її з колії, у прямому та переносному значенні.
Влітку дівчина вивчилася в автошколі, здобула водійське посвідчення, а батьки допомогли їй купити стару машину. Це була перша зима Олі за кермом і її аж трусило перед кожною поїздкою. Тато та мама підтримували доньку, просили не кидати водіння. Вони вірили в Олю і казали, що в неї все вийде.
На своїй маленькій ластівці Оля добиралася на роботу, інакше їй було незручно туди їздити.
Третій день снігопаду розпочався для Олі з очищення кучугури перед машиною.
— Прекрасна ранкова зарядка, — нашіптувала сама собі дівчина, — зараз все приберу і поїду.
Оля їхала і нікого не чіпала. Дорога була вузька, і, як на зло, на зустріч повзла, як черепаха, перевантажена газелька.
Оля притулилася праворуч так сильно, як тільки могла. Газель благополучно проїхала, а Ольжина автівка загрузла в глибокій кучугурі.
Оля здавала назад і рушала вперед, але здавалося, що її авто тільки сильніше занурювалося в сніг.
Робити нічого, треба чекати на допомогу. Зазвичай ця вуличка була не надто тихою, але чомусь саме зараз тут ніхто не їхав.
Нарешті, з’явився якийсь автомобіль, і Оля вискочила з машини, щоб його зупинити.
— Допоможіть, будь ласка, я застрягла і вже спізнюсь на роботу!
— Сідайте за кермо, викручуйте вліво і вперед, а я штовхну, — молодик оббіг автомобіль Олі і приготувався.
Дівчина зробила все, як він сказав, а хлопець уперся руками в машину і почав штовхати. Спочатку нічого не відбувалося, і Оля вже була готова розплакатися. Раптом вона відчула, що її ластівка потроху просувається вперед. Ще трохи, і машина на волі.
— Велике спасибі! Я Вам що-небудь винна? — Оля хотіла хоч якось віддячити своєму рятівнику.
Молодий чоловік уважно глянув їй у обличчя і відповів:
— Номер телефону та обіцянку випити зі мною по філіжанці кави!
— Добре, пишіть.
Оля тепло посміхнулася, згадавши ту давню історію.
Раптом ззаду її обійняли чиїсь малесенькі ручки:
— Мамочко, а що ти там побачила?
— Ти вже виспалася, моя зіронько? Я бачу серед сніжинок зустріч із твоїм татком.
Фото ілюстративне.
