У приятельки мама «вчудила». Здала свою рикімнатку, додала пенсію і звалила жити в теплі країни. Поки що -в Грузію, але в планах у неї ще Болгарія і Туреччина, як найдешевші. Можливо, ще північний Кіпр. Там теж, кажуть, нашим можна прожити, причому прожити так, що «проживання» буде життям, а не похмурим існуванням.
– Це не прийнятно і дико! – сказав чоловік приятельки. – Вона ж стара, куди їй по світу шлятися, тільки ганьбитися.
– Про вас могла б подумати! – стиснула губи його мама.
– Вона ще й натякнула, типу, яблуко від яблуньки недалеко котиться, – розридалася в слухавку сама приятелька. – Типу, раз я її донька то теж під старість піду в загул і буду ганьбити сім’ю.
– Мені Дімка всю лисину проїв, ми за його машину кредит віддати не можемо, протермінували платіж три місяці, а мама курортами ганяє, – плаче її донька, вона впевнена: мама чомусь повинна б допомогти виплатити кредит за машину, взяту в кредит для чоловіка . – Свекруха кожен день нагадує, що ми у неї живемо, а мама квартиру взяла і здала!
Вона (донька) сподівається на співчуття, і, в загальному – то, його отримує, адже кожному відомо: жінка на пенсії більше не належить собі. Вона – безкоштовний додаток до онуків, її житло – не для неї, а для дітей, та й взагалі, на що вона розраховує, стара?
Хоча, по суті, діти, які практично мого вже віку, могли подбати про житло для себе самі, а не розраховувати на мамине або, тим більше, не тусуватися п’ятнадцять років в свекрушиній квартирці.
– Ми з Дімою сподівалися, ну, допрацює вона, поїде в село, – оплакує нездійснені надії донька. Ну от скажи, що не безсовісна?
– Вона у тебе ще і заміж вийде, – з якоюсь таємною зловтіхою пообіцяла я.
Була у наших знайомих така історія, пристойна бабуся повернула онуків і “пустилася в усі тяжкі», що закінчилися створенням нового осередку суспільства в далекому Стамбулі. Там рідня, перейнявшись долею однокімнатної квартирки, влаштувала показову акцію з гучними вимогами визнати даму недієздатною.
Обламалися, правда. Та, яка тут вважалася бабусею, досі щасливо проживає в Стамбулі зі своїм лисим дідусем. Має в розпорядженні досить великий будинок, і нікого – ви розумієте, нікого! – не запрошує в гості, нехороша.
А ця матуся постить в соцмережі фотографії свої, нехай ще не з таких теплих берегів, як їй мріється, але з підписами, що в шістдесят життя тільки починається.
Я – полайкала. Тому що вона – права. А всі ці особи, що збираються сісти на шию, що стверджують, що раз вік, то пора перестати про себе думати, хай вони йдуть лісом, полем і морем. Вони ж якраз і є – безсовісні.
Фото ілюстративне.
