Два роки тому не стало мого чоловіка, ми прожили з ним 13 щасливих, як мені здавалося років. Ростили прекрасного сина, але виявилося, що вже тривалий час мій чоловік був мені не вірний.
Про свої зради, він мені розповів сам. Цей день для мене став одним з найгірших днів в житті. Пам’ятаю, як зараз, він сидів сумний, я намагалася вивідати причину, його поганого настрою. Ось він зібрався з духом і сказав, що нам з сином краще переїхати жити до моїх батьків. З’ясувалося, що чоловік зраджував мене і підхопив щось від чергової пасії. Але не те його бентежило – напружувала наша з сином присутність у його житті і домі. Він просто і без особливого жалю сказав, аби ми з’їхали і швидко.
Я застигла не в силах осягнути почути, а він пішов. Але сказав наостанок, щоб духу нашого тут не було. Я зібрала речі, свої і сина, і поїхала до батьків. Мені довелося сказати не правду синові і батькам, що будемо робити в квартирі ремонт, тому пожевемо поки у них. Я сподівалася, все владнається. Але через кілька місяців мені подзвонили і повідомили, що чоловіка не стало.
Я стала вдовою. Незважаючи на те, що мій чоловік не любив мене, я ж відчувала до нього ніжні почуття. Мені було дуже важко після того, як ми провели його в останню пут. Я не могла впоратися з підлітком сином, який чомусь вирішив, що саме через мене його тата не стало. Він вважав, що це я покинула його, а не навпаки. Мій хлопчик вирішив пожити якийсь час у бабусі, моєї свекрухи.
Я не бачила в цьому нічого поганого, думала, трохи поживає і повернеться. За цей час я планувала прийти в себе і вирішити, як жити далі. Але все пішло не так, мені почали дзвонити зі школи, говорити, що Сергій пропускає уроки. Я до свекрухи, а вона мене і на поріг не пускає. Кажу їй, дайте побачити з сином, на що отримала відповідь, що Сергій розмовляти і бачити мене не хоче. На заперечення, що, мовляв, нехай він сам про це скаже, вона просто зачинила переді мною двері.
Телефон сина був недоступний, виявилося, свекруха йому купила новий дорогий смартфон і сім карту замінила. Зі школи вони документи забрали, нібито переходять на домашнє навчання.
Один раз мені вдалося поговорити, з сином. Так він мені сказав, що не хоче більше знати мене. Що це я винна в усіх негараздах у житті тата і його мами. А з бабусею йому добре.
Не скажу, що ми з сином жили погано, але на нові дорогі гаджети і розваги, грошей не вистачало. Так ось виявилося, що свекруха після того, як не стало чоловіка накручувала онука проти мене. Вона вселила йому, що це я ходила на ліво. Що коли його батько про це дізнався, то виставив мене. А я забрала сина і заборонила батькові бачитися з ним. Тому батько мого хлопчика і пішов у інший світ, адже дуже за нами сумував і не міг пережити моєї поведінки. Попутно вона задаровувала Сергійка дорогими подарунками, і говорила, щоб не показував і не розказував мені, нібито я заберу, а ще й забороню ходити до неї. Ще виконувала всі його забаганки, не хоче в школу, не ходи, весь день за комп’ютером, будь ласка.
Я не знаю і не розумію, навіщо їй це? З чого раптом вона так почала ставитись домене? Адже раніше ми з нею досить добре ладнали. Я розумію, що вона втратила сина. Невже вона сама в усе це вірить, і реально думає, що я винна?
Що ж мені тепер робити? Як достукатися до сина і повернути його? Правду розповісти я теж не можу, не хочу чорнити пам’ять про дружину. Та й не повірить він мені тепер.
Людмила К.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
