fbpx

Ти мене простиш? – почав без передмов, – Мене так життя покарало, що, що б ти не говорила, буде меншим за те, що я уже отримав. Я приїду до онука. Ти не хочеш мати батька, чому певна що він не захоче мати дідуся?

Я була студенткою, коли мої батьки вирішили розлучитися. Точніше, батько покинув маму через молоду кохану. Так і міцна сім’я врапт перетворилась на спогад.

Розлучення було гучним. Ділив батько навіть сірники. Мама була схожа на примару після завершення усього того. Ніколи не думала, що поважаючий себе чоловік на таке здатен.

Через два роки мама зустріла нового чоловіка, і в неї почалися стосунки. Весь цей час батько не цікавився ні моїм життям, ні маминим.

Коли я стала мамою, він усім розповідав, що він уже дід, але мені зателефонувати та привітати не спромігся. Він досі не бачився жодного разу з онуком.

Щоб ви розуміли, молода особа не просто через любов пішла за мого мого батька. Він був впливовою людиною у нашому місті і добре заробляв. Поки він жив із нами, мама була домогосподаркою. Тато ніколи не шанував її труд. Все було не так., хоч у нас у домі завше було чисто і їжа була смачнюща.

Після розлучення він забрав усе, навіть будинок та квартиру. З новою панночкою він прожив десять років, аж до того моменту, як його не відпустили на пенсію з усіма почестями. Колишніх фінансових надходжень не стало. Більшість друзів якось швидко стали колишніми.

Мабуть татова Ляля, так він називав свою дружину нову, не змогла жити так і пішла. Хоча, наскільки мені відомо, Ляля одразу у дім нового чоловіка переїхала.

Тато не з’являвся на горизонті ще якийсь час, а потім зателефонував мені. Я не одразу й зрозуміла хто то, наскільки давно ми не спілкувались.

— Ти мене простиш? – почав без передмов, – Мене так життя покарало, що, що б ти не говорила, буде меншим за те, що я уже отримав. Я приїду до онука. Ти не хочеш мати батька, чому певна що він не захоче мати дідуся?

Я все розумію, але тата в своє життя пускати не хочу. Знаю, що ті відвідини не просто так і він увійде у наше щоденне життя. Не хочу. Ні чути, ні бачити не хочу.

Але чи маю я право вирішувати за свою дитину? Можливо я позбавляю сина і справді прекрасного дідуся? Адже це лиш мої почуття, мої відносини з цією людиною. До чого тут син? Чи не здаватись і більше слухавку не брати?

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page