Мар’яна стоїть перед розчахнутою шафою і з розпачем споглядає величезну дірку в вихідному платті. В ньому вона мала святкувати двадцятиріччя шлюбу. Не судилося.
За кілька секунд її емоції змінювалися від цілковитого розпачу до цілковитої злості. А потім пригадалося, коли саме вона закохалася в Андрія.
Це було в початковій школі. Вона сиділа на першій парті біля вчительського столу, як і личило відмінниці, і старості класу. Хвалили її вчителі за гострий розум і старанність, проте це не додавало їй балів в очах Андрія, він смикав за коси інших дівчаток. Одного дня Наталочка Возняк прийшла в школу з чудовим фіолетовим парчевим обручем. Що то була за краса! Всі дівчатка ледве дочекалися перерви аби помацати, приміряти чи хоч зблизька подивитися на таку красу.
– Мама купила в місті. Каже, що зараз всі таке носять.
І найгірше не те, що Мар’янина мама не могла купити їй того обруча, а те, що Андрій поглядав на біляву Наталочку! Які ревнощі вона тоді відчула! Справжні дорослі почуття охопили її. Понад усе на світі вона мріяла отримати такий обруч, щоб Андрій очей з неї не зводив. Але біда в тому, що Мар’янині батьки працюють в селі на фермі і в місто на ці вихідні їхати не збираються.
Як вона не просила, як не молила, але мама сказала, що через таку дрібничку не планує тратити день, бо й так по господарці роботи купа, а їй якийсь обруч в голові.
Пішла Мар’яна плачучи в дальню кімнату, де зберігався одяг і бабина скриня. Спочатку ще поплакала, а потім почала пильніше придивлятися до одягу. Ота мамина сукня підійшла б для обруча, але мама тоді точно дасть прочухана.
Може, в бабусі є щось непотрібне в скрині? Відкрила вона скриню і на неї палахнуло червоним від парчі. Їй аж подих перехопило. Не довго думала. А кинулася за ножицями. За кілька годин вона красувалася в червоному обручі перед дзеркалом.
Наступного дня вона йшла в школу, мов королева: довге чорне волосся розвівалося від весняного вітру, сонце плуталося в цих довгих тенетах, а над всім цим світив багряним полиском обруч. Андрій просто отеретів від такої краси. Він так і стояв з відкритим ротом перед школою, а потім всі уроки крадькома поглядав на неї, а вона бачила це краєчком ока, бо теж поглядала чи він поглядає. Отак він вперше мовчки йшов за нею додому, а її волосся здіймалося, мов крила і не йшла вона, а летіла.
А вдома її зустріла бабина сварка і мамині плесканці:
– То були нові штори! Ти не могла з краєчку відрізати? Ні! Треба було посередині!!!
Тепер вже вона заходилася голосити:
– Ти подивися, Андрію, що твоя онучка наробила! – тицяє перед чоловіковим носом порізаною сукнею.
– Ого, постаралася… І для чого їй така дірка в твоєму платті?
– Каже, що ляльці треба було нове плаття…
– Не свари мені дитину, – вступилася за правнучку мама, – чи ти забула, як мені штори порізала, бо обруча захотілося.
Прикусила Мар’яна язика і розсміялася. А вночі шепотіла Андрієві:
– Я тоді постраждала за своє кохання до тебе, але анітрохи не жалію, бо тоді ти мене помітив.
– Я обруч не пам’ятаю.
– Як не пам’ятаєш, як я за нього так отримала на горіхи!?
– Я пам’ятаю, що твоє волосся так крутилося, що я думав, що воно живе. Тато мені читав казку, де у відьми замість волосся були змії і в тебе так само виглядало. Я думав, що воно тебе задушить і я дуже хотів на це подивитися.
– Ти жартуєш!
– Ні, не жартую. Я потім не хотів тебе за коси смикати, бо боявся, що воно мені руку обплутає і відірве.
– Та ти вигадуєш! За що ж ти мене полюбив?
– Та сам не знаю, – він зарився обличчям в її коси і заснув.