Сестра поїхала за кордон коли мені ледь дванадцять виповнилось. На руках у нашої матері залишилась я і двоє сестриних діток – Марійка і Влада, яким і пів року ще не було.
— Треба допомогти Риточці, – повторювала мама тоді, – Бачиш, доню, долі у неї немає – чоловік покинув, а діток виростити треба. От поїде за кордон, влаштується і діточок з собою забере.
Отож, я з дванадцяти років прала, годувала, втішала, одягала і виховувала своїх племінниць. Мою маму вони кликали “Ба”, а мене “Ма”, адже Мирослава вимовити не могли. Риточка швидко влаштувалась на роботу, вискочила заміж за іноземця і так же швидко забула про своїх двійнят.
— Риточка повинна життя особисте влаштувати. – мама повторювала, – ну а як? Не забере ж вона от так просто малих до себе? З папірцями скільки тяганини. А ми впораємось і самі.
Проте оте “самі” лягало лиш на мої плечі, адже мама була ледь не до ночі на роботі. Я племінниць, звісно любила, але й у мене дитинство ж було. Доки подруги у ляльки бавились, я підгузки міняла, коли ж однокласниці на побачення бігали, я на майданчиках дитячих з племінницями пропадала.
Риточка ж з’явилась за шістнадцять останніх років лише раз – провести маму у вічну путь. Побула дві години, навіть сльозу пустила, а потім розвернулась і тільки її й бачили – на курорт вони з чоловіком і дітьми полетіли. Так, так! У неї з Джо два сини за той час з’явились.
— Дівчаток я заберу. – сказала мені. – Хай школу закінчять і ми щось вигадаємо. А поки, пробач, не можу узяти їх з собою.
Звісно, ж дівчатка знають, що я не їхня мама. Свою вони бачили лиш на фото і розуміли що десь таки вона є, адже та раз на рік передавала посилки і гроші.
Я, доки мама жива була, скінчила економічний інститут заочно і пішла працювати до місцевого фермера бухгалтером, економістом, комірником і кухарем в одній особі. Саме на роботі я з Павлом і познайомилась. Він приїхав на фурі зерно загружати, а як комірник йому його видавала.
Пів року ми зустрічались і він зробив мені пропозицію. Звісно, я погодилась. На своїй сторінці у соціальній мережі опублікувала фото перстня, який мені Павло подарував.
— Ти що надумала? – волає мій телефон голосом сестри. – Як ти могла так вчинити? А діти? Ти про них подбала? Який заміж? Щоб жодного чужого чоловіка у домі не було. Виростуть малі, школу скінчать, тоді і виходь куди там тобі потрібно.
Я й слова у той потік вставити не могла. Сестра розійшлась не на жарт. Вона проти аби ми з Павлом одружувались, адже не хоче бачити в “своєму” домі чужого чоловіка.
Я не витримала і попросила, якщо їй щось не подобається, нарешті згадати, хто справжня мама дітей. І якщо уже так вона за них переймається, то хай приїде і забере їх. Сестра вимкнула зв’язок.
З сестрою я розібралась, а от, як тепер зі своїми сумнівами бути – не знаю. Може й справді, почекати ще рік, півтора. Хай дівчата навчатись підуть, тоді вже й своє гніздечко вити починати?
Мирослава О.
13,10,2022
