І на цій ноті я просто розреготалася. Сварлива жінка. З непоступливим характером! Завжди така була.
А далі спомини, як спалахи:
– Іриночко, майстер вклав додаткові гроші в двері, але ми вже за них заплатили. Я не хочу це піднімати питання перед ним, але ти можеш – ти ж при надії і він тебе послухає.
І вже я сама кажу майстру, що ми оплатили двері, чому маємо ще додатково платити за поріг? Майстер переконує, що поріг не всі замовляють, тому він назвав ціну без порогу, а нам треба з і ми запізно йому сказали.
– Звідки ми знаємо, як ви собі думали, коли ви спочатку це не озвучили. А ми тепер маємо доплачувати? Ми б знайшли іншого за меншу ціну!, – я вся червона, аж малюк перевертається, а мій милий чоловік стоїть збоку і розводять руками, мовляв, ти ж бачиш яка жінка, згодися на таку ціну, бо інакше не буде.
Майстер робить той поріг з найдешевшого дерева, яке постійно відламується, але ж ми заплатили менше…
Або ще одна ситуація: просить мій брат Віталія допомогти йому на будові, той наче погоджується і запевняє, що буде, а тоді виключає телефон і каже мені:
– Іра, я не хочу працювати на твого брата за котлети його дружини. У мене сьогодні взагалі плани просто піти на рибалку, а тут він… Я не хочу з ним сваритися, то ти якось йому поясни…
І я вже телефоную брату, що от Віталій має негайно виїхати на роботу, брат на тому кінці все розуміє і каже, що треба все в очі казати і я й кажу, але ж треба так аби чоловік не впав лицем у болото:
– Ти маєш на свої сили розраховувати. Чого ти нас чіпаєш з тією будовою? Не маєш грошей-не будуйся.
Далі знову ситуація: мама просить Віталія відвезти її в місто по справах, а потім назад в село.
– Добре, мамо, я приїду, – каже любенько, а тоді до мене: «Я, що їм таксист? Я хочу виспатися в суботній день, а не їздити з самого ранку. Я цілий тиждень втомлююся на роботі, то й тепер не можу відпочити? Скажи щось їй!».
А я вже кажу, але ж так, аби ніхто не подумав погане про Віталія:
– Мамо, ну чого ви не можете найняти когось? Ми планували на ці вихідні поїхати зовсім в інше місце і тепер не будемо змінювати плани через вас.
А скільки було випадків, коли викликали в школу через синів і я мусила йти до директора, бо ж Віталій ідеальний батько і дав би їм раду, але ж мати он у них яка, скандалістка, то що вже може тут зробити?
Чи мало було разів, коли я займалася ремонтом ванни, а він всі претензії щодо погано викладеної плитки висловлював не майстрам, а мені?
– Розберися!
– Виправ!
– Це ти зробила!
– Не давай собі сісти на голову!
І я йшла та пояснювала, вимагала, виправляла та добивалася, бо я мала гартувати себе до життя.
– Щоб ти без мене робила, – казав чоловік, окидаючи поглядом всі, до чого він не мав відношення фізично, але під мудрим керівництвом якого я це все робила.
Звичайно, що через стільки років такого життя, від нас відвернулася родина, куми, друзі… Вони не приходили на допомогу нам, бо ми ніколи не приходили на допомогу їм. Вірніше не так: я ніколи не дозволяла допомагати Віталію, бо він от зі щирою душею, просто в мене характер такий, сварливий…
А тепер ще й виходить, що мій любий чоловік не може більше зі мною жити через мій характер, бо інші жінки лагідні та милі, а я йду на пролом, бо ж у мене характер…
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
