Я зараз на 6 місяці. Із чоловіком ми разом уже не перший рік, але весілля зіграли лише торік. Проте на появу первістка чекаємо з нетерпінням.
Перший рік ми жили на орендованій квартирі. Деколи траплялися між нами непорозуміння, але ми швидко знаходили компроміси. Незабаром довелося переїхати до свекрухи, оскільки нашу сім’ю спіткала фінансова криза.
Жити з цією жінкою дуже не просто, а на власне житло поки коштів не маємо зовсім. Мама чоловіка згодна нам допомогти, але лише з умовою, що ми оформимо житло на неї.
Нещодавно я знайшла прекрасний варіант для іпотеки. І умови і розташування були казковими і дуже нам підходили. Чоловік з його мамою погодились узяти ту квартиру, але умова стара – оформлюємо на маму чоловіка.
Я проти. Тобто, вона дає двадцять тисяч на перший внесок і іпотека оформлена на неї, як і квартира. Ми виплачуємо іпотеку з нашого сімейного бюджету майже десять років. Тобто, ми купуємо квартиру свекрусі? Це не наше житло, а саме свекрухи виходить? Якщо щось піде не так, то наша сім’я до того житла відношення не має, а якщо не дай Боже, що зі свекрухою, то її донька може спокійно претендувати на частину житла.
Чоловік не розуміє мене, як і свекруха.
— Ти ж найближчі років шість не працюватимеш, бо ми ж хочемо двох діток, – каже він мені, – Тоді які питання. Фактично я виплачую це житло, тож і мені вирішувати на кого воно буде записане.
Мене ці слова прямо вивели з себе. Тобто, як це “Я виплачую”. а нічого, що ми родина і кошти будуть з сімейного бюджету. я прекрасно розумію, що доведеться економити і слово “я” тут не доречні.
Доходить уже до розлучення причому це без жартів. У їхніх очах я така собі пані, яка хоче отримати квартиру за просто так. А я хочу власне житло. Не жити і думати коли і хто мені на двері вкаже, а бути господинею і ростити дітей у власному домі.
Хіба я не права? Уже всерйоз задумуюсь, чи потрібен мені такий чоловік.
Головна картинка – pexels.
