fbpx
Історії з життя
У мене на роботі є тітка. Дуже хороша тітка бухгалтер, років приблизно п’ятдесяти п’яти, з яких років тридцять п’ять щасливо одружена з одним і тим же чоловіком. Діти вже давно дорослі, вони самі ще цілком в нічого, все добре, але, каже, прісне життя якесь. Хочеться емоцій, романтики, буйства якогось. Ну хоча б каву в ліжко, ну хоч раз на рік чи що

Чоловік неймовірно не романтичний попався. На день народження подарував кросівки. Ну ось ніби і красиві, і модні і турбота… але якось не романтично… ще б пояс з собачої шерсті подарував.

Є у цієї тітки традиція. Живе вона десь у передмісті, і виїжджаючи на роботу завжди заїжджає на заправку, купує там каву і дисципліновано стає в затор на шосе. Попиває ковусю і відпочиває душею перед робочим днем. І все було як завжди до одного прекрасного дня, коли на виході з квартири її наздогнав захеканий чоловік і вручив їй термокружку з кавою власного приготування у кава-машині.

– Ось, дорога! – вручив ой їй оформлений абстрактним живописом кухлик. – Я тобі каву зварив. Щоб ти з собою взяла і по дорозі випила.

Свідомість тітки захлеснула хвиля дикої любові до чоловіка. Вона стояла на порозі зі сльозами розчулення, тримаючи в руках кухлик, притискала його до себе і дивилася на чоловіка як на супергероя. О, боже, читалося в її погляді, скільки років разом, і не охололи ж почуття, може ж ще здивувати, сонечко моє!!! З неї стікала любов і ніжність. Однак, як було сказано вище, чоловік тітки відрізнявся безкрайньою нечутливістю до флюїдів. І замість того, щоб ввібрати любов, або хоча б просто мовчки звалити з очей геть, бубонів:

– Я, це, знаєш, я тут у тебе в машині порядок наводив, так там у тебе така величезна купа стаканчиків від кави… це ж просто екологічна біда, соромно в наш час такою несвідомою бути. Гаразд ще стаканчики, а трубочки, а палички… ні, я просто вражений, ти зовсім не думаєш про нашу планету…

Ба-бах!!! Краш, бум, бенк!!! Крекс, пекс, факс!!! З очей тітки впала пелена. Вона ж бухгалтер, і що-що, а рахувати вона вміє і вміє добре. Я ніколи в житті, так не сміялася розповідала вона потім. Я плакала спершись на двері, мене складало навпіл і розкидало по всесвіту. Такий великий був контраст між тією романтикою, яку вона побачила в жесті чоловіка і справжньою причиною його дій.

– Тобі що? Грошей шкода?!? – просипіла вона, витираючи сльози, коли хвилі сміху відпустили її легенько, – шкода грошей, які я витрачаю на одноразову каву? І ти тому купив кружку, встав раніше ніж зазвичай, зварив каву і вручив її мені? Так?

– Так! – неохоче зізнався чоловік. – так! Мені шкода твоїх грошей! Витрать їх на парфуми там, на туфлі. Так на цукерки витрать!!! Але не каву ж цю безглузду! Я сам тобі можу її зварити! Ось…

Вона його і обняла, і поцілувала. І так, з тієї пори так і повелося. Чоловік встає трохи раніше, ніж вставав зазвичай, варить їй каву і наливає в термокружку з абстрактним малюнком. І вона більше не витрачає часу, купуючи каву на заправці і грошей на цю каву не витрачає. Правда зовсім не з любові до природи, а тому, що її люблять. Нехай навіть і таким ось незграбним способом.

І знаєте, що я скажу – нехай і безглуздо, і смішно… але зворушливо, я так вважаю. А на планеті стало більше щастя. Тому що кава з любов’ю набагато смачніша, ніж кава просто так. Хоча, думаю, що і не в каві справа.
Нехай поруч з кожним буде той, хто піклується про вас.

І щоб вам теж завжди хотілося піклується про тих, хто поруч з вами…

Автор: Oльга Iванова.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook