Я свого Олексійка ростила реалістом, він у мене завжди знав, що скільки коштує і як заробити. Пам’ятаю, як в школі свої малюнки продавав дітям і потім батьки приходили до мене аби я гроші віддавала. Уявляєте?
Поїхав він в місто, там вчився і там зустрів дівчину.
Я подумала, що пора, бо вже йому двадцять п’ять років, а там, чим старшим ставатиме, тим більше перебиратиме.
Дівчина така собі, але зі своєю квартирою, що в наш час дуже добре.
– Молодець, Олексійку, копійка до копійки і будете добре жити. ти свої гроші не тринькай на якісь подарунки, а складай вже на машину чи ремонт, – радила я йому.
Він так і робив.
Вже й дату весілля призначили і вони приїхали до нас запрошувати в гості.
Говоримо ми про те, про се, а вона й почала, що хоче поїхати в подорож по Європі і вже й квитки замовила.
– Я мрію побачити Париж, Мілан, Рим! Там так гарно!, – розказує вона.
– Та гарно, але чи варто, – кажу я їй, – Краще б на ті гроші ви ремонт в тій іншій кімнаті зробили, а то закрили на ключ та зробили з неї якусь комору. А так би он Алінка з вами пожила, їй же поступати на наступний рік…
– Це ж весільна подорож, – обурилася Таня.
– І що? А це на все ваше життя. нащо гроші тринькати? Тим більше, що ви молоді і на все треба буде.
Ну вони й поїхали, бачила, що Таня геть іншої думки, ніж я. Але я вже життя прожила і знаю, що інколи так те життя повернеться, що тобі ніякі спогади з Парижу не допоможуть. А от ремонт в квартирі залишиться.
І скажіть, що я щось погане кажу? Тим більше, що в такий важкий час?
Мій Олексійко не богатир, що буде заробляти мільйони без упину, теж має якісь свої ще дитячі болячки, що вже хронічні. Та й тої Тані пушка пари, шкіра якась така аж синя. Теж би про здоров’я подумала, а вона про Париж… Аби не вийшло як в тій приказці: побачити Париж і …
Ну, ви ж мене розумієте? та про життя думайте, а не про якісь фантазії, тим більше кимось нав’язані! Та ми колись з чоловіком поїхали в село на озеро, то така була романтика, що дотепер мурашки по шкірі… А їм треба бути щасливими лише в Римі чи Мілані?
Вже до весілля тиждень, вже все заплачено, гості повідомлені, а та щезла! Сказала аби Олексійко забирав свої речі. Свою рідню і їхав геть!
– Ми різні люди і не думаю, що щось зміниться, – сказала і поїхала в Європу.
Ну це що таке взагалі? Гроші пропали, перед гостями незручно, та і сина мені шкода. Що ж то були за стосунки, коли якесь місце важливіше за живу людину? Та ти там за кордоном побула тиждень, а з людиною ти житимеш все життя!
Що то тим дівчатам в голову вкладають, що живу людину можна отак образити, розтоптати, бо тобі хочеться якоїсь картинки з фільму?
Єдине добре, що Олексій хоч відбив гроші, що мав витратити на оплату орендованого житла.
– Нема там за чим, сину, сумувати. Ти ту квартиру бачив – там не одну тисячу треба вкласти аби зробити все по-людськи. А ти ще знайдеш дівчину, яка буде така як ти, бережлива і реалістка. Ви будете все робити разом, а та хай віється… Ще побачимо, куди її приб’є…
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
