Мені 30 років, я незаміжня. У мене є власна квартира, і хороша робота. Два роки я маю стосунки з одруженим чоловіком. Справа в тому, що заміж я не хочу. Мене повністю влаштовує мій спосіб життя, і міняти я нічого не планую.
Всі ці два роки мене влаштовував статус коханки. Я маю гарні подарунки, особисте життя і ніяких зобов’язань. Мабуть це і влаштовувало мого коханця. Ми зустрічалися періодично, проводили добре час і розлучалися без претензій. Але так вже вийшло, що недавно я випадково дізналась, що при надії. Хтось скаже, як це випадково? Але дійсно випадково? У мої плани це абсолютно не входило, тому для мене це стало сюрпризом. І діти в мої плани найближчі п’ять років не входили. І знову, за збігом обставин, у мене як раз в цей момент сталася матеріальна криза.
Я поспішила з новиною до свого коханого і яке було моє здивування, коли я отримала у відповідь:
— Це не моя дитина. Роби що хочеш.
Зрозуміло, що я сама погодилась на такі відносини і його порядність мене не хвилювала. Я просто не думала, що колись мені доведеться з ним обговорювати щось серйозне. Але він сховався в кущі! Уперся, і допомагати не хоче. Ну, ось що тепер робити? Зателефонувала йому востаннє і сказала, що подарую життя цій дитині тільки для того, аби він мав неприємності і найближчіі вісімнадцять років мав куди відраховувати частину своєї зарплатні. А там сума вийде ого-го-го, яка!
Я люблю себе і роблю все тільки для себе. Я хочу жити вільно і красиво, а ось така поведінка мені не подобається геть. Зрештою, я ж не роблю нікому нічого поганого. Живу, як вільна птаха і радію цьому. Чому ж він тоді так швидко утік? Чому не хоче допомогти з вирішенням цієї неприємної ситуації? Адже я ж не сотню, всього десять тисяч прошу. Мені вистачить. Але ж ні! Він затягує усе, пішов п’ятий місяць… От точно зважусь і подарую життя цій дитині. Принципово! Ще й дружині його маля покажу. А що? Хай обоє вирішують, як далі бути, а мені на все вистачить, аби лиш аліменти були.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.