Наша фірма, хоч і невелика, але абсолютно не дружна. Більшість дотримується думки, що на роботі треба працювати, а дружити треба поза нею. Але я вважаю, що відносини мають бути хоч би людськими. Вся справа в двох Іннах. Вони подруги і просто дві змії, які пліткують про всіх і вся, а ще настроюють нас одна проти одної, що, ніби, випадково, проговорюють хто на кого, що казав. Типовий жіночий колектив.
Якби вони були заміжні з купкою діток, то не мали б часу на такі дурниці. Але вони були в пошуках грошовитих чоловіків і завжди залишалися з носом, бо грошовитих мало, а от подібних дівчат багато. Особливо вони діставали нашу секретарку Світлану. Ця дівчинка відповідала своєму імені і, коли навколо цих двох ворон завжди було гамірно, то біля Світлани – спокійно, затишно і впевнено. Чомусь ці дві дівулі причепилися до її ніг:
– Тобі абсолютно не варто носити спідниці. Ніколи!
– Точно. І ще – таку шкіру варто ховати під тоналкою. Ти ж розумієш, що ти – лице компанії. Що про нас люди подумають?
Якби ми потім не втішали Світланку, але відтоді, вона ніколи не носила спідничок і завжди тонувала обличчя. Я особисто, вважаю, що веснянки, навіть дуже сильні, додають жінці якоїсь романтичності, ніжності. Але Світлана ховала їх ретельно.
Час від часу, Інни переключалися на когось іншого чи на свої особисті драми, але за основну ціль мали Світлану.
У нас має бути корпоратив. Світлана прийшла гарно одягнена і нафарбована. Проте, Інни підняли її на кпини тим, що кольори абсолютно не відповідають року, тому їй варто прикрити цю сукню святковим дощиком і сидіти в кутку.
Я знайшла Світланку в туалеті. Вона плакала і вже точно знищила свій макіяж і святковий настрій.
– Ти знаєш кого слухати. То ж дві заздрісні ворони.
– Але вони сказали правду.
– Та кого хвилює правда про кольори? Я теж не в кольорі, а втому, в що влізла.
– Тобі легко, ти вже одружена. А я ніколи не вийду заміж!!!
– Таки ніколи. Ще набудешся в тому раю.
– Мені всі це кажуть. Я, навіть, до ворожки ходила, то вона мені наворожила, що поки вінець не зніму – не матиму нікого.
– Нісенітниці нагадали. Я от на картах вмію ворожити, то я на тобі такого не бачила – ляпнула я.
Я не вмію ворожити. В мене є подруга, яка розкладає карти, але я з того лиш сміюся. Проте, маю уявлення, як воно виглядає і що при цьому треба казати. Тому я пішла до хлопців і попросила карти. Вони мені дали під обіцянку, що я не загублю, бо вони потім мають бажання зіграти на бажання:
– Помрійте.
Ми закрилися з Світланою в бухгалтерії, я запалила свічку і почала торочити про доми, масті і таке інше. Далі «побачила» її долю, що зустріне її цього тижня на чорному коні, що вони будуть щасливі з двома діточками і чудовим будиночком.
– З квітами? – очі Світлани були повні надії.
– Так, з квітами.
– А що я маю зробити?- з острахом запитала мене вона, бо за все треба платити.
– То подарунок за всі випробування – знайшлася я.
Не можу ж я людину в мороз посилати на цвинтар опівночі. Я ж добра.
Світлана вмилася і бідкалася, що не взяла тоналку і видно її веснянки. Але настрій у неї був вже зовсім інший – замріяний і щасливий. Ворони підходили до неї щось висміяти, але я була поруч, тому вони довго не затримувалися. Після корпоративну були довгі вихідні і от приходжу я на роботу, а наша Світланка сяє веснянками і усмішкою, хапає мене за руку:
– Все збулося! Я познайомилася з чудовим хлопцем! Він працює таксистом і був на чорній машині! Подивився на мене і каже, що йому аж тепло стало від моїх веснянок і, що я дуже гарна! Взяв номер телефону і ми зустрілися вчора. Він живе за містом в будинку!
– А ще що?
– Не знаю, що далі. Але я там точно посаджу багато квітів.
І вони одружилися. Не знаю, чи то я наплела, чи то доля таки винагородила Світлану за все, але вона скоро після весілля пішла в декретну відпустку. Проте, проговорилася, що я вмію гадати і тепер дві ворони не дають мені проходу. Я поки відбиваюся, що Меркурій в Сатурні і ворожити не можна.
Фото ілюстративне.