Моя свекруха з тих, що на все має свою думку, правильну думку, єдино правильну думку.
Я людина неконфліктна, мені легше змовчати і краще, як виявилося, змовчати, бо інакше йдуть годинні лекції про те, чому я не права і як зароджувався світ.
Поки ми жили на орендованій квартирі. То все наче було ще менше-більше. свекруха тільки перевіряла чим я годую її Івася та як часто перу постіль, мию під ліжками і провітрюю квартиру.
Ми обоє працювали, але все одно питання власної квартири відійшло на кілька років, бо з такими цінами нам стабільно не вистачало рівно половини суми, як ми не економили.
І от ми зробили просто фатальну помилку – позичили гроші в батьків Івана. І тут би вже ставити на нашому шлюбі крапку, але ж я терпляча!
Купили ми квартиру і почали ремонт. Вірніше, свекруха почала ремонт, бо саме вона вказувала, що де має бути, якого кольору і якої фактури, які меблі і яка техніка.
Я взагалі не мала права голосу ні на що, бо я не знала життя і взагалі свекруха знає, як правильно жити. Іван взагалі самоусунувся і йому легше було зробити так, як каже мама, ніж переконати її, що ми не хочемо ні таке планування, ні такі шпалери, ні таку плитку.
Коли ремонт було закінчено, то я зайшла в квартиру і просто сльози котилися мені з очей, адже в цьому я мала жити роки!
А свекруху ну просто розпирало від гордості, що вона все зробила – і гроші дала, і ремонт зробила.
– А хто їм ще підкаже, – говорила вона на новосіллі, – Я в себе дома так спланувала і тут просто повторила, бо ж мій досвід показує, що все має таким бути.
Додам також, що й мої батьки також давали гроші на ремонт, хоч і не так багато, але давали. Та й продуктами вона нас всі ці роки забезпечують просто цілорічно.
Але то все свекрусі не до рахунку.
Пішли у нас діти і ця обстановка взагалі мене почала ще більше дратувати, бо мені не на руку, меблі надто громіздкі, а від цих килимів вже й у мене круглорічно нежить.
Але вартувало мені переставити меблі та забрати килимові доріжки, як свекруха тут як тут:
– Дитина повзатиме та застудиться! В мене так Івасик був захворів!
І почалася лекція, що все треба вернути назад, бо вона краще знає.
Я вже тоді не витримала і сказала, що я буду робити в своїй хаті по-своєму. А вона мені на це:
– А тут твого нема нічого.
Я до чоловіка з претензіями, що в хаті має бути одна ґаздиня, а він каже:
– Мама права, ми ж у них позичали!
Я такого просто не чекала! Як не моя, коли в тій половині, що ми мали вже є мої гроші? Ми обоє порівну відкладали на квартиру! А тепер я не маю права в цій хаті навіть килими скрутити?
А чоловік за мамою, бо її треба провести аж до квартири та вона там йому зготувала супчик, як він любить, бо я не маю на нього часу і ще й дітей йому даю бавити!
Я забрала дітей і поїхала до батьків. Надіялася, що чоловік приїде за мною та дітьми, але де там! Вже я місяць в батьків, а він навіть не телефонує, як ми. Та вже на мене хай буде все одно, але ж діти його.
Миритися з ним не маю ніякого бажання і тим більше жити під одним дахом. Мене просто цікавить інше – чи задоволена свекруха тим, що осиротила дітей? Тут їй теж життєвий досвід допоміг?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
