Він був досить смішний; повненький, ніс картоплею. Працював бухгалтером, заробляв мало і тому ще додому брав роботу. Це було давно, років тридцять тому.
Жили біднувато, але не в цьому справа. Цей повненький дядько Сашко навчив дівчинку читати і рахувати. Осoбливо – рахувати добре навчив. Купив їй старий велосипед в комісійному магазині і навчив їздити. Він розповідав їй про птахів і звірят, вони майстрували годівниці для снігурів і синиць. Він навчив дівчинку на лижах кататися і на ковзанах – трошки, він сам погано вмів.
Вихідні вони проводили в парку поруч з будинком, це був майже ліс. Дядя Саша розводив багаття і вони смажили хліб на паличках – це був шашлик, м’яса тоді не було майже. Дуже смачний шашлик! Перед сном дядько Сашко розповідав казку і гладив дівчинку по голові. І строго розмовляв, коли вона вередувала. Дуже строго говорив, що вона краща за всіх! І тому не повинна вередувати. Саме тому, що вона – краща за всіх!
І вони гуляли втрьох у дворі: дівчинка трималася за мамину і за дядька Сашка руку і повисала в повітрі, підібгавши ніжки… А мама і вітчим її несли. І всі-всі бачили, що у дівчинки є мама і дядько Саша, ось так!
Все не перерахувати, що було хорошого за два роки. Це були щасливі роки! Дядько Сашко купив дівчинці красивий портфельчик для школи. З ведмежам. Уже жовтіло листя, пора було в школу йти, в перший клас. І першого вересня дядька Сашка не стало. Від серця. Він тому і був такий повний – нездужав.
Він знав, що хворий. Не знав, що так серйозно – але ось так все скінчилося. І мама з дівчинкою знову залишилися одні.
Дівчинка дуже плакала. Це було величезне випробування і неймовірна втрата.
А потім, через роки, вона згадувала цей час як найщасливіший в житті. Найважливіший. Вітчим встиг дати їй так багато любові та уваги, що це захищало її все життя. Ці два роки дали їй сили і енергію назавжди. І любов залишилася назавжди.
Людина може за недовгий час зробити інших дуже щасливими або дуже нещасними. Вона ненадовго приходить і залишає після себе або димлячі руїни, або прекрасні замки зі слонової кістки і квітучі сади.
Ми теж тут не дуже надовго. Але це просто історія про вітчима дядька Сашка, якого дівчинка не встигла назвати татом. Він все чекав, а вона не встигла. Соромилася.
Але вона його так називає нині…
Автор: Аnna Кirʹyanova.
Фото ілюстративне.
