fbpx
Історії з життя
У твоєї сестри сім’я, а потім і діти будуть. Тобі б нареченого з квартирою шукати і роботу. Ось навчаєшся в місті, там і залишайся, – сказала мені свекруха сестри. Сама ж Уля стояла поруч і посміхалась

Коли мені виповнилося 18 років, а сестрі – 23, ми стали сиротами. Сестра вже ходила на роботу, а мені тільки треба було навчатись.

Я поїхала в місто, адже тільки там був добрий університет, а Уляна залишилася в батьківській квартирі. Пізніше з’ясувалося, що вона вже має нареченого, але через те, що не стало батьків вона скасувала весілля. Ваня переїхав до неї, я не заперечувала – на канікули мене ж ніхто з дому не вижене, тим більше я попросила не займати мою кімнату.

Перший же мій приїзд виявився невдалим. Вся моя кімната була завалена якимись коробками, ніхто їх забирати не планував. Мовляв, ти всього на два дні приїхала, відсунь. Того ж вечора свекруха Уляни завітала в гості.

– У твоєї сестри сім’я, а потім і діти будуть. Тобі б нареченого з квартирою шукати і роботу. Ось навчаєшся в місті, там і залишайся, – сказала вона мені.

У цей час сестра стояла й усміхалась. Я зрозуміла, що вона повністю підтримує цю позицію. Відтоді я почала приїжджати рідше. Мене тут зустрічали як непрохану гостю, тож не хотілося заважати. Незабаром у Уляни з’явився син, вона хотіла зайняти мою кімнату, але я відмовилася. Сестра знайшла вихід із ситуації — племінник там не спав, зате всі інші його речі складували там.

— Уля, тобі за кілька місяців із декрету виходити, давай вирішувати, що робити з квартирою. Я пропоную продати та розділити гроші, кожна зможе оформити іпотеку, — сказала я їй.

– Ну, у тебе ж наречений є в місті, от і виходь за нього заміж. Влаштовуйся там!

— Не наречений, а хлопець… Але це не важливо, житло мені потрібне у будь-якому разі.

— А ти шукай такого, щоб із квартирою, — влізла у розмову свекруха Уляни.

— Тільки ось вашій невістці не пощастило, — вигукнула я.

— Ти диви яка, тому тобі тут не раді, — відповіла вона.

Мені було усе одно на їхню думку, але свого я дарувати не збиралася. Сестра ніяк не могла вирішити, що ми робитимемо, вона просто тягла час. Я вже навіть знайшла варіант під іпотеку, потрібно було лиш вирішити питання.

— А чого ти поспішаєш? Навіщо продавати батьківську квартиру? Ще заміж не вийшла, а вже хочеш іпотеку. А якщо з роботи звільнять, як платитимеш? – сказала Уляна.

— Я сюди повертатися не збираюся, це вже не мій дім. Зробим, як домовились.

– Я тебе зрозуміла.

Робити вона нічого не збиралася, тому я сама акрутила цю справу. Усі документи незабаром були готові, а покупці вже чекали на дату заїзду.

– Я не готова. У мене ще немає варіанта для іпотеки. Куди я з дитиною з’їду?

– Улю, час не тягни!

Через сестру покупця ми впустили. Коли я прийшла на розмову із цього приводу, її свекруха вкотре втрутилася в нашу розмову.

— А нам зараз не до іпотеки, твоя сестра на дитину чекає. З чого вона платитиме за неї? Можна ще кілька років потерпіти! – сказала вона.

— А це вже не мої справи, мені теж життя своє влаштовувати треба. От нехай і до вас ідуть жити, раз так захищаєте.

Я вирішила шукати покупців хоча б на кімнату, адже сестра щось робити не збиралася. Але буквально за кілька днів після цієї розмови Уляна зателефонувала мені і сказала:

— Продавай, я не проти. Ми переїдемо до свекрухи.

Я взяла відгул і поїхала до рідного міста, щоб зустрітися з покупцем. На порозі квартири мене знову зустріла свекруха сестри.

– Домоглася свого? Де дитина жити буде тобі не цікаво? Це ж твоя рідна сестра. потрібно мати хоч якісь почуття обов’язку.

Я нічого про цю розмову не розповідала Уляні. Ми підписали всі документи та роз’їхалися. Більше спілкуватися із родичами у мене немає бажання. Я не вважаю себе винною, кожен повинен відповідати за свої вчинки.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page