Заміж я вийшла одразу піля школи, так і не зрозумівши, люблю я свого Дмитра, чи ні. Для мене майбутнє материнство здавалось чимось ванільно-казковим. Я намалювала собі картинку з дитям, яке постійно усміхається, бавиться чимось тихенько. Знаєте, ото як у фільмах – залишив дитя у ліжечку, воно заснуло, а ти пішов займатись своїми справами.
На першому ж УЗД мене, чоловіка і свекруху чекала несподіванка. Я пам’ятаю, як сповзла по стіні Ірина Олегівна, як вискочив “подихати” на свіже повітря чоловік, а я все ніяк не могла до ладу усвідомити, що мені кажуть:
— Вітаю! – усоте повторив спеціаліст у білому халаті, – У вас трійня очікується.
У не повних двадцять я стала мамою трьох дівчаточок. Мені допомагала мама, свекруха, чоловік і його сестра, але я не пам’ятаю як спала перші п’ять років. Знаю, що я постійно була виморена, сонна і чомусь завше голодна. Дітей я годувала, чоловіку їсти варила, прала, прибирала, а от про те, що і самій потрібно що до рота донести згадувала зрідка.
Учора моїм дівчатам виповнилось двадцять років, а сьогодні я повідомила, що йду з родини. Все! З мене досить!
Я й не жила увесь цей час. Я постійно робила щось і для когось. З самого ранку і до вечора увесь мій час був присвячений благополуччю родини. Я жодного дня не працювала, адже вийти на роботу маючи трьох дітей і чоловіка що постійно на заробітках, просто не можливо.
У нас корова, своя земля і десяток свиней. Я все це тягнула на собі рік за роком і можливо, так було б до скону, якби не останні події. Я якось враз зрозуміла, що життя воно ж одне!
Я не маю хобі – часу не вистачає. Я не знаю, яку музику полюбляю, чи хто мій улюблений актор. Я не була ніде далі від нашого районного центру.
Діти мене не розуміють, як і чоловік. Для них усіх мама, то щось таке, що повинно бути поруч і до кого завше можна звернутись з проханням не отримавши відмови.
Я придбала квитки і їду до сестри у Чехію. Побуду у неї перший час, потім влаштуюсь на роботу, а далі видно буде.
Дівчата плачуть, чоловік зі мною не розмовляє, мама переконує, що я щаслива і просить не робити дурниць, проте ніхто не хоче мене зрозуміти.
Я жити хочу! Не ходити по колу виконуючи одну й ту саму роботу. Не відчищати, доїти, прати, бігти на забар продавати, а жити! Просто жити і радіти життю! Я хочу на маникюр, хочу в перукарню, адже усього цього у мене ніколи не було.
Мені потрібна нова сукенька і черевички, а ще сумочка і пальтечко. Не гроші на купі “бо в нас діти”, а те, чому можна радіти і від чого отримувати задоволення.
Я хочу нарешті вже жити! Хіба я не маю на те права?
Юлія Г.
18,10,2022
Головне фото ілюстративне – pexels.
