fbpx

Уй-й-йуй! Що то за людина така, я не розумію? Знаєте, я перший час мовчки ходила. тільки очима здивовано водила. ну а потім не витримала і знявши один навушник, таки запитала у зятя, чи довго те триватиме? Його відповідь мене просто із колії винесла

Уй-й-йуй! Що то за людина така, я не розумію? Знаєте, я перший час мовчки ходила, тільки очима здивовано водила. Ну а потім не витримала і знявши один навушник, таки запитала у зятя, чи довго те триватиме? Його відповідь мене просто із колії винесла.

Майже вісім років я працюю за кордоном. У моїй квартирі донька із чоловіком своїм проживає, ніби, як збирають гроші на власне житло. Принаймні, так вони мені казали. коли просили їх впустити у мою квартиру.

За ці роки ми із ними жили разом не більше двох днів під одним дахом. Якось так складалось, що рідко й бачились. ото лиш і чуємось. що по телефону.

Ну а на ці свята Різдвяні я приїхала додому. Якраз, жіночку, яку я доглядаю, діти до себе забрали, то я несподівано отримала місяць відпустки. Мені, навіть, білет додому оплатили у якості подарунку, то чого б і не поїхати?

Ох. Краще би я на ті гроші квартиру винайняла за кордоном на місяць. і був би мені спокій у невіданні. ніж оце бачити. як доня моя із цим свої Павлом роки молоді переводить.

Живуть вони у мене, у них донька десяти років. Типу як відкадають гроші на власну квартиру. Працюють обоє. От тільки я бачу, що трудиться лиш моя доня, а зять день до вечора тягне.

Тетяна на трьох роботах. Приходить додому ближче до півночі із повними торбами продуктів. ну а зять мій на одній із десятої до п’ятої і то, поруч дому. Спить до 9.30. Прокидається, вмивається і на роботу. Прийшов після роботи і до компа аж до ночі.

Думаєте, у нього там робота яка, а чи навчання? Та про що мова – ганяє на авто в гру. Періодично встає до вбиральні і холодильника. Якби пів будинку знесло, то він помітив би тільки тоді, як отого холодильника на місці не було б.

Онука зі школи приходить і навіть із татом не вітається, не чіпає. Йде робити свої справи якісь та й по всьому. Ну а донька моя приходить майже вночі, стає варити їсти і у домі швидко лад наводить. Падає знесилено у ліжко, аби прокинутись через 5 годин і знову все по новому.

Питаю у доньки, а як то вони так на квартиру свою заробляють, що тільки вона і трудиться:

— Мамо, – каже мені пошепки. – та три мої зарплатні. то половина заробітку чоловікового. Повір у нього важка робота і гроші він не за просто так отримує.

Ну знаєте, чи правда то, а чи ні, але й я мама дитині а не тітка з вулиці. Одногодня таки не витримала і знявши навушник із голови дорогого зятя запитала, а чи не соромно йому сидіти і нічим дружині не допомогти, адже вона на трьох роботах, а він лиш на одній і то, не зрозуміло як працює.

— Так, а я тут до чого? – знизує він плечима. – Мене все влаштовує, а якщо їй мало грошей, то де моя вина? Я її туди не жену, сама біжить.

Я аж підскочила, кажу, що вона намагається заробити більше на квартиру для них. аби швидше уже вони мали своє житло. а не в однокімнатній втрьох, а він мені відповідає:

— Ну. як їй тісно, то вона і працює за трьох, а мені добре й так. та й я відпочиваю після дня трудового. Жити коли маю? Чи вам було би спокійніше, аби і я молоді роки на папірці проміняв?

Донці розповіла про ту розмову. а вона ледь не плаче – чого то я до її чоловіка із такими питаннями підійшла?

— У нас прекрасна сім’я. Чого ти вмішуєшся, мамо?

Та я й не вмішуюсь. уже не буду, як така реакція.

Однак, от що мене цікавить: то нормально? От скажіть, якщо у одного більший заробіток і менше часу на те йде. То іншому треба себе не щадити?

А от просто по-людськи стати і допомогти, то ніяк?

You cannot copy content of this page