Олександр і Марина фермери. У нашому селі вони тримають чи не найбільше земель. Мають три корови і двадцять свиней. Ростуть у них три донечки-красунечки. Зі сторони – родина зразкова. Але ось насправді все зовсім не так.
Я нікого не зваблювала і не приворожила. Середня доня Олександра і Маринки з моєю старшою у один клас ходять, дуже здружились дівчатка, як сестрички стали. Часто грались разом, навіть на ніч мала залишалась. Олександр потім приїжджав її забирати.
Місяців з десять тому, Олександр приїхав з двома іншими доньками. Всі разом вони зайшли у дім і почали просити, аби я стала їхньою мамо. Сказати, що я була здивована, це нічого не сказати. Я розлучена уже рік як і нових стосунків не хотіла. Та й троє дітей до моїх двох це якось забагато і лячно, ну я тоді так думала. Діти побігли гратись а Олександр почав свою розповідь.
Марина загуляла. Він їздив на роботу позмінно а вона в той час, як його не було завела собі любов на стороні. Він здогадувався, але думав, що вона одумається, благав припинити заради дітей. Але ні! З чергового робочого тижня він мусив повернутись раніше – Маринка зібравши речі подалась жити до нового чоловіка, залишивши дітей одних, навіть його не попередивши.
Олександр просив подумати і запевним, що ми можемо бути родиною лиш на папері. Дівчаткам мама потрібна, а він навіть хвостики заплітати не вміє. Маринка подала на розлучення і відмовилась від дітей.
Мені було неймовірно шкода малих. Найменшій три, старшій – десять. Я не сказала “так”, але повідомила, що мої двері для них відчинені завжди і я завжди допоможу, якщо буду потрібна. Згодом, дівчатка якось так, що й жити у мене почали, а Олександр теж багато часу проводив з нами. Ніколи у нас з ним нічого не було, але його присутність мене не напружувала. Мабуть, ми просто потрібні були тієї миті одне одному, ці радикальні зміни відволікали нас від думок про розлучення і про те, що особисте життя не склалось.
Влітку ми усі разом з’їздили на море. Діти Олександра почали називати мене мамою і саме там, на пляжі, Олександр зі своїми дівчатками зробили мені пропозицію. По приїзді ми побрались. Три місяці прожили разом у мирі і злагоді. Я вже думала, що так і буде, але тут Маринка прокинулась. Нове кохання її з дому вигнало, от вона до колишнього і вирішила повернутись. Лиш у селі з’явилась, а Сашко уже й вдома не ночував. Стали вони жити разом у своєму домі, а от діти у мене залишились.
Я думала заберуть, а ні! Пів року ми в одному селі, але ніби на різних полюсах. Діти зі мною, я дружина, але мій чоловік живе з колишньою дружиною і про своїх діток не згадують. Я дуже люблю цих дівчаток, вони з моїми дітьми, ніби рідні, але розумію, що сама п’ятеро дітей не потягну. Я працюю віддалено і зарплатні на нас трьох колись з головою вистачало, але п’ятеро… Не хочу аби їх забирали, тому і не звертаюсь нікуди.
Беру підробітки, працюю ночами, дівчатка усе розуміють і допомагають мені. Це так зворушливо. Але щось потрібно робити. От тільки що?
Влада Т.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
