– Він буде головним у нашій справі, хай звикає бути завжди головним.
Так вони вже дитину любили, що й не зважали, що забагато йому дають та мало питають, вірили, що роблять для нього якнайкраще. Син ріс з думкою, що він найголовніша людина на землі і всі мають перед ним схилятися.
Все б нічого, тільки жила ця родина в провінційному містечку і мала невелику швейну фабрику, скоро всі навколо знали про характер молодого хлопця і стала черга біля будинку з жінок, які казали, що вони при надії.
Одним батько платив, іншим мати, а далі їм набридло і вирішили вони одружити сина. Далеко ходити не прийшлося, бо давно вже їхня головна бухгалтерка натякала, що донька її дуже любить Леоніда.
Як побачив Леонід Настю, то ногами затупав:
– Стільки красунь навколо і стільком я відмовив аби з цією одружитися?
– Або з нею, або будеш без наших грошей, – втомлено сказали батьки.
Бачили самі, що на сина нема ніякого впливу та й в глибині душі вони розуміли, що Настя – найкращий варіант, знає їхнього сина змалку, любить його всім серцем, а що не вийшла красою, то ж усе можна зараз виправити. Ця жінка точно їхнього сина не зрадить і не одурить, а саме таких дівиць і побоювалися батьки, хитрих та красивих.
Леонід батьківську волю виконав і одружився, Настя догоджала молодому чоловікові як могла, але він кожного дня казав їй, що не любить її і полюбить тільки тоді, коли на долоні волосся виросте.
Любив Леонід і покомандувати, якщо страва не сподобалася, то він її викидав, якщо людина була нелюба, то він їй в очі все казав.
Але доля таки вирішила дати цьому цареві швейної фабрики ще один шанс. Прийшла до нього Настя і сказала, що при надії. А той лиш рукою махнув – дуже йому те треба, є то й є.
– Я все одно не полюблю ні тебе, ні дитину, – сказав впевнено він.
Тоді вперше Настя не дивилася на чоловіка закоханим поглядом.
А через місяць не стало батьків Леоніда та збулася його мрія самому розпоряджатися своїм життям.
Він покинув дружину і ніколи не приходив до неї і дитини, а став користуватися тим, що він – заможна людина.
Спочатку купався в любові і лестощах, але якось прийшла головний бухгалтер, а за сумісництвом теща, і показала йому на двері:
– Батьки твої онукові заповіли частину фабрики, а іншу тобі. А ти її мені й продав, ось твій підпис. Гуляй.
Як не супив грізно брови Леонід, не грозився судом, але все було марно.
Став він ходити по тих людях, які його донедавна обожнювали, але всі вони відверталися від нього, бо вони любили його статки і вплив, а без них Леонід їм був не потрібен.
Десь ділися й численні жінки.
«Ну, жінка ж моя рідна, таки має мене ще любити», – вчепився той за останню соломинку.
Знав де Настя живе, тому подзвонив у двері і очам не повірив. Він думав, що побачить жінку, яка собі голову попелом посипає, а перед ним Настя аж світиться від щастя.
– Чого прийшов? Полюбив?
– Ні, прийшов, бо ти мене любиш, хочу аби хоч одна людина мене любила просто так.
– Вірю, і я теж дуже хотіла аби мене просто так любив, і знаєш, це чудо сталося – мій син любить мене просто так і я найщасливіша жінка в світі. Більше ти мені не потрібен. Прощавай.
Вона закрила перед ним двері, не хотіла ділитися з ним своїм щастям.
А Леонід нічого не зрозумів, казав, що любові не існує і так з цією думкою й прожив все життя.
Мораль проста – щиру любов не купиш за гроші, вона легко дається, тільки от чи втримаєш ти її та оціниш – то вже діло за тобою.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота