fbpx

В той момент, коли найкраща подруга вийшла з мого ж під’їзду я втратила дар мови, але зате вона мала, що мені сказати. Відтоді я зробила висновки по цей день

.Тоді я була ще молодою дружиною і ми з чоловіком тільки притиралися характерами. Він у мене був дуже економним.

Звичайно, його можна було зрозуміти, адже він хотів бути вдома зі мною, а замість цього мав їздити на об’єкти і працювати по тижню, і два не бачити мене.

Нам батьки купили квартиру і якраз був ремонт, тому кожного разу Андрій давав мені гроші, щоб я наймала майстрів і постійно до кожної дрібниці придирався, що майстри не так зробили, що я забагато заплатила і так далі.

Це все супроводжувалося виясненням стосунків і я йшла до подруг виливати душу. Отак ми й жили.

І ось одного разу я вирішила завершити бодай одну кімнату, а, саме, кухню. Замовила повністю кухонний і техніку, щоб зробити сюрприз Андрієві.

Дуже старалася встигнути, доки він приїде. І ось довгождана мить – все готово і Андрій на порозі.

– Закрий очі, – сказала я і провела його на кухню.

– Що? Це за які гроші, – ось така була реакція чоловіка замість обіймів і цілунків.

– Я взяла це все на виплату, хотіла зробити сюрприз, – кажу йому. А в голосі вже бринять сльози.

– В кредит? Ти хоче аби я взагалі не вилазив з роботи? Ти чим взагалі думала?

– Та тобі хоч раз можна вгодити? Ти знаєш скільки я сил витратила на це все?

– Гроші викидати на вітер – багато розуму і сил не треба!

Я гримнула дверима і пішла до подруг. І вони в один голос говорили аби я його залишила.

– Для чого він тобі? Ви ж тільки починаєте жити, а він тебе на кожному кроці дзьобає. Що буде далі, – особливо наполягала Ліза.

Наче все казали дівчата правильно, ми не розуміли один одного. Я вирішила піти додому пішки, щоб подумати про все це і приготувати якісь слова, щоб почати серйозну розмову…

Пригадувала, як ми зустрілися, яке у нас було гарне весілля, які ми були щасливі на ньому. Як раділи, що матимемо власну квартиру, підбирали фото, як вона буде виглядати, але все впиралося в гроші.

І ось так я прибрела під власний під’їм, як з нього випурхує Ліза! В мене очі, мов тарелі, а вона каже мені:

– А що ти думала? Будеш чоловіка не шанувати та його грошима розкидатися, то він не зверне увагу на когось іншого?

Я не мала, що сказати, я не могла усвідомити, що вона взагалі верзе!? Влетіла в квартиру, Андрій був на кухні. Я його просто їла очима, а він і каже:

– Подруга твоя приходила, ви ще не разом були?

– Ні, а що хотіла?, – питаю, а голос тремтить.

– Я не знаю, щось мені казала про розуміння, дружнє плече і ще щось.

– Ага, – кажу і розумію, яку то підтримку пропонувала вона йому, в тоді й кажу: Слухай. Я хотіла тебе перепросити за цю кухню, я просто дуже хотіла аби хоч дна кімната була гарна і жила, бо я вже втомилася від цих порохів.

– Та я розумію, кухня затишна. Ти молодець.

Ми обійнялися і помирилися. З цієї ситуації я винесла два уроки – нічого про чоловіка та родину перед подругами. У мене все добре і все, якби на душі не шкрябали кішки. А другий урок – ніяких кредитів від того часу я не брала і думаю, що це наш шлюб і зберегло, бо чоловік був певен, що я за його спиною нічого не махлюю.

У нас вже й онуки є і ось такі мої життєві висновки про сімейне життя.

А як би ви в двох словах описали, що не варто робити в шлюбі?

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page