fbpx

Василь пішов, зайшов по дорозі в аптеку і додому. Відкривати двері, а вони закриті зсередини! Він давай дзвонити, але ніхто не відповідає. Простояв він там довго і нарешті дружина двері відкрила

Перша дружина мого чоловіка спалилася на простому – надмірних ревнощах. Але я цьому рада, бо інакше б у мене не з’явився мій Василь.

Тепер я точно знаю, що й чоловіки терплять дружин заради дітей, а не лише навпаки.

Жив Василь з Жанною десять років і перші роки у них були щасливі, а далі, як то кажуть, щось пішло не так. Почала його Жанна дуже ревнувати і то так, що вже й друзі від нього відвернулися, бо просто неможливо в компанії сидіти, коли жінка по сто разів телефонує. І це не перебільшення!

Якось Василь пішов у сауну на пів години, то в пропущених було двадцять сім дзвінків!

Але Жанна цим не обмежувалася, а влаштовувала ще й вдома концерти перед дітьми, забирала їх серед ночі і везла до матері, бо Василь її не любить.

Дійшло до того, що Василь наче годинник ходив на роботу і з роботи і боже збав запізнитися на якісь десять хвилин.

– Чого спізнився? Вже з кимось був?

– Десять хвилин?, – питав Василь.

– Ти й за три справишся!

Він намагався якось налагодити стосунки – дарував квіти, дрібнички, але все це оберталося проти нього:

– Вину загладжуєш?, – говорила Жанна.

Наш весь колектив був на стороні Василя, бо він був людиною врівноваженою і доброю, він не заслуговував на таке ставлення. І наш Діма йому каже:

– Слухай, чого ти це терпиш?

– Заради дітей, – каже Василь, – Вони мене страшенно люблять і я їх. А Жанна не раз говорила, що забере їх до матері і не дасть бачитися ніколи.

– Так можна відсудити!, – каже Діма.

– А що я маю підстави? Вона добра мама, любить їх, працює… Смачно готує, в хаті лад…

А потім хтось, я вже не знаю, хто з колег і каже:

– А, може, вона сама на сторону ходить. Як то кажуть в чужому оці скалку шукає?

– Та коли вона може, – дивується Василь, – Вона ж працює, а там діти після обіду приходять, треба встигнути в магазин, приготувати… Це вже на мені уроки…

Але допоміг в усьому розібратися випадок. Пішов Василь на роботу і відчув сильний озноб, наш директор до цього строгий:

– Нема чого мені тут віруси розводити – додому!

Василь пішов, зайшов по дорозі в аптеку і додому. Відкривати двері, а вони закриті зсередини! Він давай дзвонити, але ніхто не відповідає. Простояв він там довго і нарешті дружина в халатику двері відкрила та давай на нього гримати:

– Ти чого приперся серед дня? Коханка вигнала?

– Жанно, я захворів, не тримай на порозі.

– Вічно ти так! давай у ванну руки мити, а то й тут розведеш бацили!

Василь пішов і почув якусь незрозумілу напругу і обережні кроки, відкрив двері… а там чужий чоловік взувається…

Всі завмерли, окрім Жанни, яка кинулася з претензіями до Василя, що він довів її до цього.

Далі виявилося, що вони зустрічаються вже кілька років…

Зрозуміло, що відтягувати вже не було куди і Жанна перебралася жити до свого любаска, а дітей… залишила на Василя!

Спочатку вона ще часто приходила провідувати дітей, але далі привела ще на світ дівчинку і стара родина вже стала їй далека.

Василь був дуже щасливим, адже жив в спокої, якого давно не мав. Діти були біля нього, діти його любили.
Звичайно, що після перших кількох років вже стало зрозуміло, що має бути в домі й жінка і так ми з ним, і зійшлися.

Я в дівках засиділася, він потребував підтримки і ми отак стали тягнути великого сімейного воза.

Діток у нас нема, але для мене Андрійко і Михасик мої діти.

Жанну я бачу тільки на дні народження синів, вона перестала бути такою нервовою і навіть мило зі мною спілкується. Думаю, вона просто боїться, що Василь їй віддасть дітей і тоді її сімейному щастю прийде кінець.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page