fbpx
Історії з життя
«Віддайте нам гроші, чи половину. Ми квиток вам купили, не маєте права усе собі забрати. А швейна машинка вам ні до чого. Ви стара і в іграшки гратись уже запізно». Я спочатку аж дар мови втратила від слів зятя

Я ніколи в житті не вірила, що можна виграти в лотерею, хоч і сподівалася на це! Раніше часто купувала квитки, але й тих трьох гривень, що на них витрачала жодного разу не повернула. Купувала я найрозрекламованіші квитки, розіграші яких по телевізору показують. Зараз, закинула я цю справу, шкода викидати кошти на вітер. Але я навіть не про те!

У мене є зять. Дуже жадібний хлопець, любитель халяви, і дочку до цього привчає. Працювати він не хоче, тому вся його робота – це шабашки. Я кажу йому: «На пенсії тобі будуть копійки платити, адже ти офіційно ніде влаштуватися не можеш». А він стверджує, що не доживе до пенсії, тому йому все одно, а на шабашках він заробляє гарні гроші, хоч і рідко. І дочка моя така ж: тільки молодшому онукові 2 роки виповнилося, вона тут же другого з чоловіком зробили, щоб грошей більше платили, адже вона себе, як матір одиначку записала, а діти у них напів-сироти. І ось у мене вже два онука! Держава платить – і окей!

Якщо чесно, мені все одно, як вони живуть: вони дорослі, дітей зуміли у світ привести, нехай думають самі. Я онукам тільки подарунки на свята дарую, але їх сім’ю грошима не балую – батько є, нехай він думає, де і як заробляти. Дочка постійно скаржиться, що грошей не вистачає, але я ж самотня пенсіонерка, як я їм допоможу? А нещодавно у мене був день народження, діти прийшли на свято і подарували мені тільки один лотерейний квиток. Тільки не такий, як скрізь рекламують, трохи інший, хоч і куплений в спеціальному кіоску. Я потім про той квиток навіть забула, знайшла його в сумці через тиждень і вирішила перевірити. Я очам своїм не повірила! П’ять тисяч гривень. Та це втричі більше за мою пенсію!

Я дуже зраділа, адже моя мрія – купити хорошу швейну машинку, але з пенсії уже два роки збираю, все ніяк. Дзвоню доньці, щоб поділитися радістю. Вона сама дивується – скільки б вони лотерей не купували, поки їм теж не щастило, а саме мій подарунок виявився виграшним! Але привітала мене від душі. Зате ввечері зателефонував зять і щось бурмоче собі невиразно під ніс. Я йому: «Що? Говори чіткіше!». Він : «Віддайте нам гроші, чи половину. Ми квиток вам купили, не маєте права усе собі забрати. А швейна машинка вам ні до чого. Ви стара і в іграшки гратись уже запізно». Я спочатку аж дар мови втратила від обурення! Потім сказала: «Знайди собі нормальну роботу і не заглядай у руки до “старої”!» і відключила дзвінок.

Вчора дзвонила дочка і скаржилася, мовляв, цілий вечір після нашої розмови з’ясовувала стосунки з чоловіком, йому ці легкі гроші спокою не дають. Може, все ж даси половину? Я навідріз відмовилася, уже принципово. Дочка теж образилася і кинула трубку.

Ну, хіба я не права? Це ж мій подарунок. Там гроші на іграшки та солодощі розійдуться, а так я можу навіть шпалери у вітальні переклеїти. Я ні в кого не забрала ці гроші, і все ж десь у глибині душі мене совість гризе.  Я поки гроші ще не витратила, думаю, що робити.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook