fbpx
Історії з життя
Відмовляю доньку від весілля. П’ять років хлопець в РАЦС не поспішав, а як доні квартира перепала, то відразу женихатися захотів 

Відмовляю доньку від весілля, на яке раптово зважився її хлопець. П’ять років без розпису жив і у вус не дув, а як донька квартирку отримала, то щось різко він в РАЦС її почав зазивати. Коневі ясно, що не через велику любов.

Олена вже п’ять років зустрічається зі Славком. Живуть від мене окремо, орендуючи житло. Славко з іншої області, приїхав вчитися і залишився тут. Свого житла у нього немає. У мене трикімнатна квартира, я в ній одна залишилася, але щоб жити зі мною і мови не було.

Я спочатку була проти всіх цих співжиттів, тим більше таких тривалих. На мій погляд, вирішили одружитися, подали заяву, тоді і з’їхатися можна. А ось це ось проживання без штампа ні туди, ні сюди. Якщо щось трапиться – ніхто нікому нічого не винен.

Звісно, я розумію, що дорослі молоді люди зараз по п’ять років за ручку не гуляють. Я ж не марсіанка, все розумію, що співжиття має на увазі. Але не по п’ять же років.

Я б ще зрозуміла, якби вони там на щось збирали, на те ж весілля, наприклад. Але ні, жили собі і жили без думок про завтрашній день. Спочатку запитувала доньку, коли вони розписатися думають, але вона тільки головою хитала, щоб я не лізла не в свою справу. А як це не моя справа, коли у рідної донька Бог знає що твориться в житті.

– Мам, ну не готовий Славік ще до весілля. Мені його що, на шнурочку в РАЦС волочити?

– Не готовий – розходьтеся. П’ять років разом з жінкою жити він готовий, а узаконити стосунки – ні. Хитрий бобер!

– Відчепись, нам і без розпису добре живеться.

Аргументи, що ось таке співжиття без перспектив на наступний день до добра не доведе, донька приймати не бажала. Я теж не папуга, одне і те ж повторювати по сто разів не збираюся. Напореться, знатиме.

Так вийшло, що у мене була тітка по батькові. Своїх дітей у неї вже нікого не залишилося, тому я до неї ходила іноді, допомагала в міру сил. Ну і свою квартиру вона мені хотіла відписати, але я наполягла, щоб на доньку мою зробила заповіт. Мені ж навіщо ще одна квартира?

Місяць тому тітки не стало. Два тижні тому я донці про заповіт і розповіла. Мовляв, скоро у тебе своя квартира з’явиться, не доведеться по орендованих закутках жити. Там, звісно, ремонт робити треба капітальний, але зате своє вже. Донька, звісно, зраділа такому нежданому подарунку.

Домовилися, що на тижні зустрінемося, з’їздимо на квартиру. Донька приїхала зі Славком. Мені це якось не сподобалося. Він з якого боку тут? Ні чоловік, ні жених, так, абищо. Походили вони, подивилися, пошепотітися щось. Донька просила їй ключі віддати, але я відмовила. Тут деякі речі вже домовилися вивезти подруги тітки. Донці вони явно не знадобляться, а людям на користь підуть. Забирати будуть вдень, а донька в цей час на роботі.

Славік скривився, але промовчав. Домовилися, що як речі заберуть, я доні подзвоню, вона заїде за ключами. На тому і розійшлися. Я була дуже незадоволена появою в квартирі Славка і як він по-хазяйськи все оглядав. Жадібно якось.

Подзвонила я через кілька днів, щоб донька заїхала ключі забрала. А вона прилетіла радісна, рум’яна, задоволена.

– Мамо, у мене новини! Ми зі Славчиком одружуємося, він мені пропозицію зробив! – І стоїть посміхається, поздоровлень чекає.

А мені не до привітань. Оце спритний хлопець, відразу з козирів пішов! Поки квартири не було, він в РАЦС не рвався, а тут квартирку побачив і відразу зважився.

– А ти чого радієш? Не розумієш, що він в дружини не тебе, а квартиру бере?

На доньку як відро води виплеснули. Стоїть, очима кліпає.

– А що ти дивишся? Сама подумай – поки ти без квартири була, він сидів собі сиднем і навіть не думав про законний шлюб. Як ти говорила? Не дозрів! А тут, чудо яке, побачив, що ти двома кімнатками обросла, відразу ж дозрів і пропозицію зробив. Тобі самій як, не здалося підозрілим це все?

А вона стоїть, сльози по щоках течуть.

– Навіщо ти так про нього? Просто так співпало! Він би й так покликав.

– А що ж не кликав? Тобі зараз щастя очі заступає і любов. А якщо по правді, то він же не телепень, відразу взяв бика за роги. Ви розпишіться, а ти потім квартирку вже в шлюбі оформиш і буде у вас спільна власність. А там розлучиться він з тобою то половину квартири вимагатимуть. Залишишся біля розбитого корита.

Донька головою хитає, та примовляє, що я не права і Славчик її любить, і ніколи з нею такого не зробить. Мені її шкода, звичайно, так ілюзії розбивати, але краще вже зараз, ніж потім.

– А давай так: квартиру ти на мене оформляй, у мене крім тебе все одно спадкоємців немає, після мене все твоїм стане. Тут і подивишся, тебе Слава любить чи квартиру. Жити я вам там не забороняю, але так ти хоч при майні залишишся.

Донька запально сказала, що я можу взагалі собі цю квартиру залишити, а вони зі Славою наживуть. Я чомусь в це не дуже вірю. Загалом, домовилися на моїх умовах. Я спробувала взагалі її від весілля відрадити, але там же любов! Думаю, що Слава і без мене весілля скасує.

Поки тиша, донька не дзвонить, нічого не розповідає. Не знаю, сказала вона Славі про квартиру чи забоялася. Аби він не переконав її квартиру все-таки на себе оформити, а то залишиться же з розбитим серцем і пустим гаманцем. Але тут вже зате урок на все життя буде. Хоча і не хотілося б, звичайно, таких уроків.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page