fbpx
Історії з життя
Він вирішив нічого не казати дітям, бо не знав, що саме казати: ваша мама мене кинула чи ваша мама нас кинула. Такі дві великі різниці в маленькому слові

Сергій стояв перед не заштореними вікнами в повній темряві. Хоча, яка може бути темрява в новорічну ніч, коли з кожного вікна щось блимає, небо освітлюють ранні феєрверки, а сніг відбиває світло ліхтарів і здається, що навколо день. Святкувати йому не хотілося, бо й нема з ким. Ось тепер остаточно зрозуміло, що дружина йому не вірна. Все втішався, що, може, здалося, примарилося, накрутив себе. Але тепер чітко зрозуміло. Вже рік пройшов.

Він їй довіряв всі ці двадцять років. Мати його дітей, найкращий друг, кохана. Він знав, що його дім більше, ніж вона чи він, це його світ. Там вся радість за ці двадцять років, всі досягнення, всі невдачі. Тут двадцять років його життя. І вона це все перекреслила з інструктором з фітнесу. От банальщина. Коли поставив питання прямо, то вона не відпиралася:

– Я нещаслива з тобою. Рада, що ти все дізнався сам, бо я б ще довго не наважувалася піти. Я його люблю. Розумієш? Прошу лишень, давай без сварок.

– Добре. Йди.

– Так просто.

– Звичайно. Я ж тебе не прив’яжу. Йди. Вже збирай речі і йди.

– Дякую!

Кинулася збиратися. Він сидів ніби збоку спостерігаючи за цією щасливою жінкою, що гарячково скидає речі в валізу і чоловіка, з якого йде життя. Просто кам’яніє. Далі вона дзвонила і щось схвильовано шепотіла.

– Сергію, ти не проти, якщо діти поки поживуть в тебе?

– Ні.

– Дякую.

І все. Вона зникла. Він вирішив нічого не казати дітям, бо не знав, що саме казати: ваша мама мене кинула чи ваша мама нас кинула. Такі дві великі різниці в маленькому слові. Він не хоче аби вони так само почувалися, як і він.

– Мама поїхала на курорт. Треба було вирішувати вже, тому вона вам пізніше напише чому і як. Чи подзвонить.

Лідія не дзвонила нікому з них декілька днів. Він їй написав про історію з курортом і вона за це з радістю вхопилася. Відтягне час. Треба прижитися в коханого, а вже потім приводити туди дітей. Треба все гарно спланувати аби вони всі жили довго і щасливо.

Через кілька тижнів вона зателефонувала і попросила ще трохи «побути на курорті», бо коханий трохи напружився від перспективи жити під одним дахом з двома підлітками.

– Ти ж розумієш, що вони можуть тебе побачити в місті?

– У мене все під контролем. Ти ж не хочеш, щоб вони переживали? Чи ти на все здатен лиш би вони мене незлюбили?

– Як скажеш.

Йому хотілося аби вони незлюбили і лишилися з ним. Сто разів уявляв як все розказує, як вони плачуть… і не міг. Вона була гарною мамою і лиш для нього поганою дружиною.

Через якийсь час діти все зрозуміли. Він не випитував чи вона подзвонила чи самі здогадалися. Вони просто жили далі не говорячи про це. Через пів року у них був день народження з різницею в рік. Лідія прийшла з подарунками, але сама. Намагалася здаватися веселою і щасливою, але видно було, що їй важко. Чи від того, що нове життя не складається, чи від того, що старе все ще не може владнатися. Їй би так не було важко, якби не діти. Не візьме їх з собою в ту маленьку квартиру молодого тренера. Там їм двом нема де розвернутися. Вона пропонувала знімати більшу квартиру, тим більше, гроші будуть після розлучення, але Женя робив бучу, що він має вирішувати в цьому житті сам, а не чекати на її чоловіка. І ще купа всього дрібного було, такого, що не помічаєш, коли зустрічаєшся, але терпіти не можеш, коли разом живеш. Не так все їй уявлялося, не так.

В дверях зашкребло і Сергій пішов відчиняти дітям, що зголосилися купити піцу і святкувати Новий рік. На порозі стояла Лідія з валізами. Мав би зачинити двері перед її носом, але діти.

– Скажеш, що хотіла їм зробити сюрприз, тому так нагрянула. А далі вирішимо, як бути.

Вона кивнула. Вона дуже хотіла нарешті вернутися додому.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page