Дім дідуся та бабусі Максима, знаходився на краю села. Одразу за будинком, через глибокий яр, до річки, була протоптана вузенька стежка.
Максим із задоволенням проводив літо в селі. Він рибалив з місцевими дітлахами, допомагав пасти корів. Вечорами вони палили багаття і пекли картоплю в грані. Смакота.
Цілими днями хлопчаки бігали селом. Єдине місце, куди не дозволяв їм заходити дід — це яр.
— Дідусю, там весело грати у черепашок ніндзя, — канючив онук.
— Як ти не зрозумієш, — дратувався дід, — Там все заросло бур’янами та чагарниками. Бачиш, всередині очерет. Це означає, що вода поруч. Зашкодити собі можна.
Однак якщо у хлопчаків у голові засів план, то хіба заборонами можна його поламати?
Вранці, ватага шибеників, озброївшись палицями, з диким лементом, кинулися в яр. Їхні зойки розносилися по всій окрузі.
— Ану, бешкетники, — розсердився дід, — Всі живо сюди.
Хлопці понуро підійшли до нього.
— Я взяв бінокль і щось вам покажу, — продовжив дід, — Он дивіться, там у очереті, — Він розсунув гілки чагарника, — живуть чаплі. Бачите, справа, густа трава, швидше за все це гніздо.
Хлопчаки по черзі підходили до бінокля розглядали птахів.
— Нічого собі, — захоплювалися вони.
— Якщо будете реготати, — попередив дідусь, — Вони від вашого галасу можуть покинути гніздо і пташенята не виживуть. А з іншого боку яру, там де густий бурелом, живе очеретяна кішка.
Хлопці знову прилипли до бінокля.
— Дідусю, ми її не бачимо, — не повірив онук.
— Звичайно, не бачите. Вона ж сховалася. Ваші голоси налякали її. Я думаю, у неї є кошенята. Вона сидить тихо, охороняє їх. – відповів дід. — Яр — це цілий світ. Там живе багато живності. У вас є багато місць для ігор, а у них один яр. Виходить, ви вриваєтесь у їхній дім без попередження і заважаєте їм жити.
Хлопчаки притихли.
Увечері Максим підійшов до діда.
— А можна якось побачити цю кішку?
— Якщо прокинешся вранці, на світанку. Я тобі її покажу, – пообіцяв дід.
Тільки на третій день зранку, Максим зміг побачити це граціозне створіння. Кішка на якусь мить вийшла з очерету, потяглася. Кілька секунд дала помилуватися собою, і стрімко зникла в заростях сухої трави. Вона була прекрасна.
Вночі Максим прокинувся від їдкого диму. Він визирнув у вікно. — Дідусю, бабусю, там яр горить. Саме в тому місці, де живе очеретяна кішка.
— От біда, — схопилася бабуся, — Викликайте пожежників. Піднімайте людей.
— Поки приїдуть, треба дістати шланги, — запропонував дід, — Щоб хоч якось не дати вогню підібратися до будинків. І лопати не забудьте.
Народ піднявся швидко. До приїзду пожежників викопали смуги і сокирами прибирали сухостій. На ранок пожежа була ліквідована.
— Діду, діду, — не вгавав онук, — Як там кішка? Ходімо подивимося.
— Сиди вдома, — буркнув дідусь, — Я сам сходжу. Там небезпечно.
Поки не було діда, Максим не знаходив собі місця. Не витримавши очікування, кинувся до яру. Дідусь йшов йому назустріч і ніс на руках велику кішку. Її морда звисала з рук і монотонно бовталася в такт кроків. У сумці, на плечі, хтось люто пищав.
— Дідусю, вона жива?
— Жива, тільки трохи обгоріла. Швидко біжи за ветеринаром.
— А хто пищить?
— Четверо кошенят вижили. Вони сиділи у воді. А п’ятого вона до води не донесла закрила його собою. До останнього намагалася його врятувати. От, що означає бути хорошою матір’ю! – з повагою вимовив старий.
Кішка одужувала довго. Коли прийшла до тями, забилася в кут і шипіла на людей. Лікувати її було дуже важко. Вона дряпалася і намагалася вкусити лікаря. Кошенята були при ній.
У перші дні вони ховалися за спину матері і з цікавістю розглядали людей. До миски підходили тільки тоді, коли нікого не було поруч. Через тиждень, трохи освоїлися. Найпрудкіше кошеня, одного разу осміліло і вийшло з хліва.
Ще через два тижні це кошеня забігло в будинок. Видерлося до Максима в ліжко і заснуло поруч.
— Я назву його Сірком, — засміявся Максим, — Він вже майже ручний. Дозволяє себе гладити.
Якось уранці, Максим забіг у хлів нагодувати вихованців. Кішка з кошенятами зникли. Хлопець дуже засмутився. Він ходив стежкою, кликав їх. Залишав біля яру їжу. Ніхто не відгукувався.
— Не хвилюйся, — заспокоював його дід, — Це дика кішка і кошенята також дикі. Їм у яру краще. Це їх дім. Раз змогла піти і забрати з собою дітей, значить їй уже краще. З ними все гаразд.
Максим кивав головою і зітхав.
Через два дні Максим прокинувся від гучного муркотіння. Він розплющив очі. На ліжку лежав Сірко і хитро поглядав на хлопця.
Максим обережно взяв кошеня на руки і визирнув у вікно. На паркані сиділа очеретяна кішка. Вона уважно подивилася на хлопчика, пронизливо нявкнула і зникла в яру. Кошеня залишилося.
— Ти глянь, — похитав головою дідусь, — Привела нам кошеня. Вирішила, що йому буде у нас краще. Яка розумна тварина.
Більше кішку і кошенят, які залишилися з нею, ніхто не бачив. Можливо, вони так і живуть у своєму яру. Сірко виріс величезним та красивим котом. Тільки часто тікав у яр і зникав там надовго. Але завжди повертався додому.
А в селі почали народжуватися великі та сірі кошенята, з хитрими мордочками.
Фото ілюстративне.
