У Марії сьогодні іменини і вона вже з самого ранку крутилася на кухні аби частувати смачненьким гостей. Звичайно, що збереться не багато гостей, адже вже всі мають якісь свої справи, то тільки вона та брат залишилися в трикімнатній квартирі та живуть вже роки разом.
Як живуть… Та отак аби їсти та спати, не говорити один до одного і не питати про справи та плани.
Ще, коли були батьки, то все було якось так, як має бути – ще була підтримка, було якесь родинне тепло, смішні історії за столом.
А тепер Вадим рідко коли тверезий, а Інна тільки те й робить, що працює. працює на роботі, працює вдома, працює в думках, бо ні дня не дає собі спокою, чого ж так сталося, що в її житті тільки ці чотири стіни та брат, який залишиться з нею до самого кінця.
Звичайно, що гості – це добре, хоч і треба ще покрутитися біля плити, але ж головне для Інни, що вона не чутиме своїх думок про безпросвітне життя, а слухатиме родичів, які навперебій будуть хвалитися про себе, заробітки, чоловіків, жінок, дітей, онуків.
Інна буде посміхатися і кивати головою.
Звичайно. Вони для годиться, привітають її зі святом, побажають «щастя і здоров’я»… Скажуть, що життя ще попереду.
Їй п’ятдесят шість… Скоріше позаду…
Але вона дякуватиме та казатиме, що нехай ці слова та підуть Богу в вуха.
Вона розчесалася, попросила брата одягти чисту сорочку і стала чекати гостей.
Прийшли двоюрідні сестри з чоловіками та тітка, мамина сестра. Сіли за стіл і їй побажали «щастя і здоров’я» та взялися смакувати страви.
Наступний тост був за гостей, які не погордували і таки прийшли на іменини.
– Дякую вам, що прийшли, бо зараз такий час, що не кожен про когось думає, окрім себе, – дякувала Інна.
– А хто ж як не ми до тебе прийдемо, – взяла слово тітка Ганна, – Ти ж у нас, Інно, така не пристосована до життя – ні чоловіка не маєш, ні професії гідної… Якби не твій брат, то й не мала б заради чого жити.
– Так, так, – підтакували двоюрідні сестри, – Отак тебе не стане, а квартира ж має комусь дістатися. А ти ж у нас така, що можеш якісь чужій людині і віддати! За тобою треба пильнувати та наглядати!
– Так, а то зробиш з квартири притулок для котів. Вже їй у тебе три і на них тільки й працюєш! Та у тебе коти більше отримують грошей, ніж ти на племінників витрачаєш!, – казали чоловіки двоюрідних сестер.
Інна так і застила з відкритим ротом. Хто б міг подумати, що її й без того нерадісні думки про своє життя, ще в рази гірші, ніж у її родичів!
Вона ж думала, що брат – це тягар в її житті, бо через нього жоден чоловік не хотів з нею жити. і Тарас пішов, як тільки рік пожив з нею і з братом, і Назар пішов через місяць після того, як Вадим бушував… А воно ж виходить, що вона ще має бути йому вдячна. А цим людям має залишити свою квартиру…
Бо вони ж не безпорадні…
Вони б могли заробити собі на квартиру, але навіщо, коли є вона, яка от-от та й піде у засвіти разом з братом. Треба лише дочекатися…
– Вибачте, будь ласка, – прошепотіла Інна…
Вона б могла всіх їх вигнати з квартири, але ж вони родина. Вона сама пішла на вулицю і довго бродила по місту. Гості веселилися й без неї, адже вона така, дивачка, що на неї зважати?
Ноги її понесли чогось до реєлтора, де вона розказала, що хоче розміняти квартиру. Звичайно, що вона нічого не скаже родині, навіщо їх засмучувати. Просто не покличе на наступний рік на іменини, а вони самі й так до неї не телефонують.
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.