fbpx
Історії з життя
Вона ходила попід вікнами, зазирала і не наважувалась усе ж постукати. Олена бачила її, але відчиняти дверей не хотіла. Бачила, яка її мама мокра і напевне змерзла, але жалю не було. Звідкись же вона прийшла, хай туди ж і йде

Вона ходила попід вікнами, зазирала і не наважувалась усе ж постукати. Олена бачила її, але відчиняти дверей не хотіла. Бачила, яка її мама мокра і напевне змерзла, але жалю не було. Звідкись же вона прийшла, хай туди ж і йде.

Врешті, годинки через дві,  не витримала, та й діти уже прокинулись. Далі вдавати, що вона її не помічає Олена не могла. Вийшла на поріг схрестивши руки попереду:

— Чого тобі? – кинула зверхньо.

Мама переминаючись з ноги на ногу, щось намагалась сказати, але не могла – цокотіли зуби. Олена швидше з жалем ніж зі співчуттям до неньки відійшла трохи в бік.

— Заходь у сіни! Далі не смій! Зараз дам теплий одяг, чимось погодую і щоб духу твого тут не було, – сказала матері.

Жінка нахиливши голову слухняно увійшла в дім. Через пів годинки уже сита і в сухому одязі нарешті наважилась сказати:

— А може я нікуди не піду. Он діток тобі глядітиму доки ти на роботі. У тебе ж четверо, так?

Олена скривилась погано приховуючи відразу:

— Як ти там нам з братом у дитинстві випихаючи з дому казала: «Я не сонечко, усіх не зігрію! Іди кудись, знайди де спати і що їсти!». Так от, я тобі кажу те ж саме. Іди!

Жінка поволі підвелась і вийшла за двері. Олена ще довго сиділа не в силах отямитись. Перед очима пропливали непрохані картинки з минулого.

У мами знову гості. Оленка з меншим братиком з усіх сил намагались бути непомітними. Дівчинка тулила до себе братика і їхній найбільший скарб – торбинку з сухариками. Маленькі недоїдки, які вони з братом збирали на ось такі випадки. Мама щасливо сміючись заходить до кімнати. Бере фужери із серванта і тут її погляд падає на дітей. Враз обличчя змінюється:

— Ще тут? Щоб духу вашого за хвилину тут не було! Я не жартую!

Оленка знала, що не жартує. Забирала братика і опинялась з чотирирічним Павликом за дверима – одна у всьому світі. На початку сусіди радо допомагали і залишали у себе малих, доки їх мама не прийде до тями. Але потім хтось із них викликав службу і дітей забрали. Оленка не знала, що сталось і чому, але після того випадку, коли їх повернули, сусіди їх більше до себе не впускали, а мама заборонила іти до будь – кого з них.

Вони тижнями жили у підвалах. Потім, коли пісні і музика у їхній квартирі стихали вони повертались, відмивались, від’їдались і потайки збирали хліб – для наступного разу.

Підвали… Вона ціною неймовірних зусиль і силі волі змогла звідти вийти в світ. Її маленький братик – ні. Пішов по кривій материній стежині. Можливо так йому легше. А Олені до сліз його шкода і вона точно знає, хто у тому винуватий.

Інколи її мама згадує про неї. У ті короткі миті просвітлення вона добирається до віддаленого села де живе Олена. Ходить під вікнами, намагається довести доньці, що потрібна їй. Оленка годує, переодягає і виганяє.

Деякі вчинки простити неможливо!

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.

Головне фото – ілюстративне zastavki.com

facebook