Вона навіть роззуватись не стала і як було із болотом на чоботях залетіла до нас у дім. Волала так, що аж шибки у вікнах дзвеніли. Я нічого зрозуміти не могла. Дивюсь то на неї, то на чоловіка свого у пошуках захисту. А той тихо куртку на плечі і у двері.
Коли ми з Миколою одружувались, то й мови у нас не було про те, що будемо батьками ставати. ну а куди: мені 45, а йому під 50.
Однак, ми собі так подумали, а доля розпорядилась інакше. Не минуло і року нашого життя спільного, як відчула я що мені не надто добре. Поїхала до спеціаліста, а той посміхається і вітає, говорить, що я мамою стану скоро.
Приїхала я розгублена, але Микола одразу сказав, що то чудо і що він зробить усе. аби його дитина росла і потреби ні в чому не мала. Однак, перший же огляд підтвердив, що буде у нас не одне маля, а одразу тобі троє.
Поки виношувала усі наші заощадження розтанули, навіть мамин дім, що мені у спадок перейшов продати довелось. А вже коли малі на світ з’явились, то хоч плач.
Микола мій усе життя авто ремонтує. Якось, поки я працювала, та ще справна була бігати біля городу і саду, ми й не відчували потреби у грошах. А як сіла я в декреті, то оті його заробітки від часу до часу ну нікуди.
Ось наприклад, ремонтує він авто, тиждень часу витратив, а коли прийшов час для розрахунку, так рукою махнув, мовляв з друга грошей не візьме.
За минулий місяць, аж три тисячі доходу. Ну як вижити на такі гроші.
Сіла я коло його і давай казати, що треба йому знайти роботу постійну із зарплатнею хорошою, адже зараз чоловіки на вагу золота. Ну чого сидіти біля моря і чекати коли і хто авто йому піджене.
Чоловік сказав що я таки права і що він от прямо зараз піде і почне обдзвонювати місцеві підприємства, навіть телефона до рук узяв. але зателефонував він у друге місце.
Уже за мить у дім залетіла свекруха моя. Як була із болотом на галошах і до мене в кімнату. Я й не встигла нічого сказати, як та давай лити брудну воду через мілке сито.
Бачте, у її сина негаразди зі здоров’ям. У нього виявляється і спина і нога і коліно і праве око з третім ліктем і все те не здорове і ніяк не годне аби йти на роботу.
Я сиджу кліпаю очима не в силах осмислити почуте дивлюсь то на свекруху, то на чоловіка, а він бере курточку і в двері. Ні слова не сказав ні мені, ні матері своїй.
Прийшов додому він уже тоді, як його мама нарешті із дому нашого забралась наговоривши мені купу купезну “приємностей”.
Зайшов так, ніби й не сталось нічого такого, налив соі кави і давай з малюками гратись щось агукати до них. я питаю, що то було, а він так спокійно:
— Ну, мама краще знає. Вона ж мене сама виростила. Переймається. та й права вона. Зараз на одного чоловіка три роботи повішають за ту ж саму зарплатню. А вдома воно і спокійніше якось. Нічого, мама каже, що і не в такі часи люди жили. От корову заведемо, ти молоко продаватимеш і сир, то так і проживемо.
І сміх і гріх. І головне, дивиться так. ніби й справді не розуміє. а що ж він такого аж сказав.
Пожалілась сестрі, а та головою похитала і каже:
— Олю, ти мене вибач, але нащо тобі таке щастя?. тепер що і говорити через фільтр, бо мама прибіжить захищати якщо що не так ти мовиш у бік її сина. Сама себе послухай: чоловік у п’ятдесят мамі пожалівся, що жінка йому піти на роботу запропонувала. Тобі треба така сім’я.? будеш щаслива?
Вислухала я сестру і ходжу оце сама не своя. З одного боку, той випадок показовий, а з іншого – троє малих діток.
От як бути і що робити?
17,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
