Восьмий рік не маю бажання спілкуватись зі старшим сином. Не подумайте нічого, синів я однаково завжди любила, він прекрасна людина і сім’янин, але один випадок став між нами стіною і я не збираюсь його пробачати, скільки б років не минуло.
Мій старший син одружився досить таки пізно, за тридцять йому було. Для його дружини то був другий шлюб і вона вже мала доньку Лізу. Дівчинці було лиш два рочки, але вона одразу припала мені до душі: потішна, завжди усміхнена і спокійна дитина.
У меншого мого сина на той час уже було троє синів. Мій менший син проживає у одному зі мною селі. а от старший осів у столиці. онуки завжди приходили до мене, коли батьки були на роботі, то вважайте, що я їх і виняньчила і виростила. Вони у нас спільні діти і мої і сина з невісткою.
Кілька разів старший син із Оленою до мене приїздили на гостину і я дуже добре ладнала із Лізочкою. У домі багато іграшок, дитина йшла до мене, а після хлопчаків погратись із лялькою такою ну саме ж задоволення. Саме тому, коли син запитав, чи погоджусь я два дні побути із малою, доки вони поїдуть у Карпати відпочити, я погодилась одразу ж.
Лізоньку вони у мене залишили а самі поїхали зі спокійною душею. Перший день у нас пройшов спокійно і мирно. Я Лізоньку від себе далеко не відпускала, ми із нею усе вдвох робили і навіть, коли вона спала вдень,я поруч була, аби їй лячно не було.
А от ранок наступного дня видався важким – Лізонці було зле, вона пашіла. Градусник показував невтішні цифри і я одразу набрала сина і невістку.
Коли я зрозуміла, що із Лізонькою щось не так, одразу зателефонувала сину і невістці. Все пояснила і дуже попросила їх повернутись якнайшвидше. Однак, замість того, аби відреагувати так, як повинні реагувати у цій ситуації батьки вони попросили мене заспокоїтись, розповіли, що треба робити і вимкнули зв’язок.
Я цілий день була мов на голках уся. Аж руки тремтіти почали. Неділя, нашого сімейного немає. він у відпусці, а син із невісткою після кожного мого дзвінка лиш сміялись – не роби, мамо, із мухи слона.
Ніч ту я не спала, а на ранок отримала новину – син і невістка ще на два дні залишитись вирішили і вже оплатили будиночок. Те що Лізі краще не стало їх не хвилювало – мине, говорили обоє.
Я не витримала і влаштувала сцену. Попередила, що якщо вони не повернуться. то я звернусь у відповідні служби. Тільки після цього вони сіли в авто і повернулись.
І знаєте, повернувшись вони обоє. навіть дякую мені не сказали. навпаки я для них була на всій вині: зіпсувала відпустку і не впоралась зі своїми обов’язками.
— Як брат мій, то геть на два тижні на море за кордон літав, а ти із дітьми була, а мені і двох днів відпочити не можна? То що мамо, менший дорожчий від старшого, так?
Я й так на межі була а після таких слів узагалі виставила їх за двері.
Вісім років минуло, Лізонька уже в п’ятий клас ходить у невістки і сина вже й хлопчик знайшовся. але ми й досі не спілкуємось.
Мама мені спокою не дає, напосідає – помирись, помирись, але я не маю такого бажання.
Вважаю. що син першим повинен вибачитись за свої слова і поведінку. а якщо до цього часу він цього не зробив, то значить і провини своєї не зрозумів. не змінився. То чого я маю знову із ним спілкуватись, аби почути, що не така і люблю його брата більше?
Нащо воно мені? Ну хіба ж не так?
05,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
