Мені 36 років. Сім’я, чоловік, дитина. Мама з нами живе. Все влаштовано і все налагоджено. Грошей у нас в достатку, але без надлишку. Сім’я дружна і любляча. Все як у всіх, але в той же час, кращого я і не хотіла. Так я вважала до останнього часу.
Все почалося кілька місяців тому. Чоловік почав раптово затримуватися нібито на роботі вечорами. Додому приходить втомлений і напівголодний. У мене почали зароджуватися сумніви. Але це було ще не все, що мене чекало.
Потім стали поступати дзвінки зі школи зі скаргами на поведінку мого сина. Він був старанним і ввічливим учнем. Але з середини минулого навчального року його наче підмінили. Спочатку з’їхав за оцінками. Наступними проблемними моментами стали поведінка і відвідування школи.
Епілогом став останній дзвінок класного керівника: син розбив в спортивній залі школи величезне скло, яке тепер нам, батькам, необхідно встановити, якомога швидше.
При розмові з дитиною, він намагався нам з чоловіком довести, що це не його рук справа, а якийсь старшокласник, який потім швиденько втік. А він ішов поруч і попався на очі вчителю.
Довелося йти в школу і розбиратися, які конкретно є факти, що це саме він розбив це скло. Докази були непрямі, але спростувати цю дію, теж не було можливим. Довелося оплачувати заміну скла.
Але це знову-таки не всі неприємності на мою голову. Роблячи генеральне прибирання в домі, випадково натрапила на стару мамину шкатулку. Раніше вона її ховала, а тут видно забула прибрати з очей. Мені стало цікаво, і я відкрила її. Краще б взагалі не прибирала в той день.
У скриньці лежали всякі документи. Але один з них мене дуже зацікавив. Це було свідоцтво про моє удочеріння. Я як стояла, так і сіла. У мене навіть руки опустилися. Всяке в житті буває, але це все, що разом на мене звалилося, вже занадто.
Коли ввечері мама повернулася додому, я вручила їй цей документ і просто дивилася їй в очі. Вона у відповідь розплакалася. Чого-чого, а такого я не очікувала. Це мені треба плакати. Це у мене все в житті руйнується і невблаганно котиться вниз.
Ми це все спокійно з мамою обговорили, але осад на душі залишився. У мене таке відчуття, що всі навколо мене тільки те й роблять, що обманюють. Чоловік – що любить, син – що не розбивав те вікно, Тепер ще й мама все життя мені казала неправду. Ну як тут не опустити руки?! Тут і ноги не піднімаються.
Намагаюся прийти в себе. З чоловіком поки не намагаюся розбиратися, сина теж зараз не чіпаю. З цим я розберуся трохи пізніше. Найголовніше сьогодні для мене, це заспокоїти маму і самій заспокоїтися. Дізнатися таке дуже важко. Навіть, незважаючи на вік, це неабияк мене підкосило.
Мені тепер важко уявити, яких ще сюрпризів чекати від життя найближчим часом?! Кохання чоловіка до іншої? Як заспокоїться і прийняти той факт, що мене обманювали все життя і зараз продовжують обманювати?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
