— Все життя вони знімають квартиру! – розповідає про сім’ю сина пенсіонерка Клавдія Федорівна. – Як одружилися, вже більше десяти років! Двох дітей мають, про своє житло навіть не думали. Я так розумію,
спадщини чекали. А я їх відразу попереджала, сто разів говорила і синові, і його дружині – не чекайте, збираєте початковий внесок, беріть іпотеку.
— Заробляйте на своє! Спадщини, – кажу, – я залишати не планую! Вони тільки сміялися, не сприймали, мабуть, цих розмов серйозно. А зараз забігали з квадратними очима!
Клавдія Федорівна – власниця двох непоганих столичних квартир, в двокімнатній живе сама, трикімнатну багато років здавала в оренду за непогані гроші. На ці гроші, власне, і жила. Років в п’ятдесят
звільнилася з роботи, і з тих пір сидить удома. Займається дачею, зависає в інтернеті, базікає по телефону з численними приятельками, час від часу влаштовувала інспекції у орендарів.
Зараз ось ще й пенсія додалася, але це просто бонус:
– Це тільки здається, що здавати квартиру легко, сиди і грошики отримуй! – розповідає Клавдія Федорівна. – Насправді це дуже непросто. То одне, то інше! То зламається щось у мешканців, то з сусідами проблеми, то мешканці гроші затримувати починають. Ну, я в такому випадку відразу попереджаю – до третього разу! Після третьої затримки – на вихід, без розмов. А то починається – у одних діти, у інших вагітні, у третіх – ще що-небудь. Тому, власне, троячку свою я і продала …
– Як? Ви продали квартиру, яку здавали?
– Так, ще в кінці минулого року! Я давно вирішила: троячку в результаті продам, кілька років поживу собі на втіху. Я людина проста, мені цих грошей надовго вистачить! А потім знайду хороший платний пансіонат для людей похилого віку та влаштуюся туди – за гроші від квартири у якій зараз живу. Так можна, я дізнавалася!
– Зрозуміло. Синові, значить, спадок не світить?
– Ні-і! Син нехай заробляє собі сам. Він мужик, йому і карти в руки! Я до них на шию не сідаю, утримувати мене не прошу, навіть допомагати мені – потрібно. Свої проблеми вирішую сама. Вони нехай вирішують свої. Мені здається, це справедливо!
Про те, що збирається продавати свою троячку і навіть вже знайшла покупця, Клавдія Федорівна синові не говорила. І навіть коли в грудні пройшла угода, до відома не поставила. Просто перед Новим роком зателефонувала молодим і попросила дозволу приїхати і привітати онуків з прийдешніми святами.
Треба сказати, бачиться Клавдія Федорівна з онуками нечасто, особливо трепетної любові до них не відчуває, подарунки до великих дат дарує, але частіше за все символічні. Відносини з невісткою з самого початку якось не склалися.
– Вона чомусь вважала, що я пущу їх після весілля в одну зі своїх квартир, краще в трикімнатну! – усміхається Клавдія Федорівна. – І була щиро здивована, коли зрозуміла, що цього не буде. Зопалу наговорила мені усякого. Онуків, говорить, тоді не побачите взагалі! Я їй відповіла – ну, не побачу, і добре, не дуже і засмучусь.
Онуки, яким зараз одинадцять і шість років, виросли без бабусі, і особливо від цього, вважає Клавдія Федорівна, ніхто не засмутився.
А в цей Новий рік Клавдія Федорівна привезла в подарунок чотири конверта – кожному по одному. Навіть невістку обдарувала. У кожен конверт поклала по десять тисяч гривень. Звичайно, син з дружиною були в здивовані- мама до цього дарувала тільки шкарпетки і шампуні, а тут …
– Звичайно, конверти вони відкрили не відразу, подзвонили мені, коли я вдома була вже! – розповідає Клавдія Федорівна. – Син запитує, це звідки такі гроші? А я йому – так я квартиру продала, кажу. Чиню так, як вам обіцяла колись. Здавати більше не хочу, втомилася. Жити буду декілька років на ці гроші…
Син з дружиною оніміли. У них в голові не вкладається, як можна продати трикімнатну квартиру і просто проїсти гроші, коли «рідні діти і внуки знімають житло і без перспектив».
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
