Вислухавши мою пропозицію чоловік сполотнів і довго ходив колами по квартирі. “Це ти вирішила тільки тому, що Маринка моя дитина? Інакше, я ніяк не розумію, чого ти заради себе лишаєш нашу доньку майбутнього”.
Коли наша сусідка, мати одиначка, Ірина придбала квартиру і другому сину я не витримала. У нас родина повна, двоє дітей, є у мене і чоловік, обоє при роботах, однак ніяк не могли навіть зі своєї однокімнатної з’їхати.
Ідея податись за кордон, заробити на житло собі і дітям визрівала в мені довго. Напевне, щось таке собі у голові і чоловік мій кумекав, бо коли я озвучила свою ідею він без заперечень її підтримав.
Ми жили ніби як усі. Павло до мене переїхав зі своєю Маринкою, коли їй і двох рочків не було. Він удівець, я розлучена, сама виховувала десятирічного сина. Так, було трішки тісно, але дружно і весело.
Від того моменту, як ми зійшлись і до тієї розмови минуло десять років. Мій син уже проживав у гуртожитку, Маринка саме шостий клас закінчувала.
— Тільки давай підійдемо до цього розумно: дізнаємось у якій країні платять краще і умови де для тебе будуть прийнятні. – сказав мені він.
Зійшлись на Швеції. Там у чоловіка на заробітках багато років знайома була – дружина колеги. Через неї ми все й вивідали. Саме Тамара мені і допомогла на перших порах освоїтись і призвичаїтись у чужій країні.
Скажу так – солодких заробітків ніде немає. Але я змогла таки заробити і придбати дві однокімнатні квартири у столиці перш ніж мені стало не добре.
Приїхала я додому уже насилу. Кинулась по спеціалістам і їх висновок вразив своєю невідворотністю: шанси звісно ж є, чудеса бувають, навіть у таких випадках, як у мене. Мені давали 50 відсотків успіху. Але, навіть на такий мізер мало б піти дуже багато грошей.
Я ходила сама не своя кілька днів. Спочатку вирішила нічого не робити, але коли про це син почув, мало не навколішки благав не здаватись. Тоді я подумала, що можна було б продати другу квартиру, яку я купувала для Маринки. Поки ми її в оренду здавали, адже Маринка і інституті поруч дому навчалась.
Розповіла усе чоловіку. Павло довго ходив квартирою переварюючи те, що щойно ось почув від мене. Ще напередодні я сказала, що змирилась і що не бачу сенсу у тому, аби плекати даремні надії, а сьогодні прийшла із такою новиною:
— Це тому, що Маринка не твоя дитина, так? Це тому ти вирішила дівчину позбавити власного кута? Заради чого? А чого не синову? А, так… він же твій.
Павло уже який день дметься, але бачу, що поки Марині нічого не казав.
А я розгубилась і не знаю, як мені бути і що робити?
Підкажіть, як у цій ситуації вчинити краще?
25,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
